Аналізується фреска (першої половини/
середини 40-х років ХІ ст.) прп. Онуфрія Великого (Єгипетського), що міститься на одному
зі стовпів зовнішньої південної галереї Софійського собору Києва. Композиційно-іконографічний лад зображення відповідає образотворчому канону, яким візантійські художники
послуговувалися упродовж ХІ–ХІІ/початку
ХІІІ ст. для відтворення подоби як названого
святого, так і деяких інших ранньохристиянських пустельників. Найхарактернішими
ознаками цього канону є фітоморфний мотив:
невелике деревце, яке своєю кроною частково
прикриває наготу анахорета, властиво його сороміцьке місце (уди), і деякі прикмети зовнішності святого, а саме: відносно помірна довжина бороди й волосся голови. (Показово, що такі
прикмети демонструє зображення ще одного
безіменного преподобного, розміщене на стовпі
центрального середохрестя київського собору).
Упродовж означеного періоду названий канон
мав поширення на значній території візантійського культурного кола. Щодо певних іконографічних видозмін у межах загальної схеми,
то вони віддзеркалювали, або – у випадку різних
положень рук – існуючу в церковній літературі, зокрема агіографічних текстах, Середньовіччя варіативність самого змістового виміру
образу пустельника, або – у випадку другорядних прикмет зовнішності – прояви місцевих
традицій формотворення. У ХІІІ ст. на зміну
обговорюваному канону постає нова іконографічна схема, найхарактернішим прикметами
якої стає надзвичайно видовжена (нижче паху
чи нижче колін) борода і/чи пишне волосся, яке
подеколи вкриває майже все тіло анахорета, а
також листяна опаска на череслах. Цей канон
у мистецтві візантійської традиції лишається панівним і до сьогодні. Стосовно попередніх
канонів: Х ст. (що бере свій початок, імовірно,
від канону VII/VIII ст., представленого коптським церковним стінописом) та ХІ – початку ХІІІ ст., то вони не зникли цілковито.
Іконописці зверталися до них і в наступні століття, одначе зрідка, спорадично.
The article analyses the frescoed image
(probably early 11th century / mid-1040s) of
Rev. Onuphrius the Great (Egyptian), situated
on one of the supporting pillars in the external
southern gallery of Saint Sophia Cathedral in
Kyiv. Composition and iconography of the image
corresponds with the canon of fi ne artistry
used by Byzantine painters in the 11th to 12th /
early 13th centuries in their attempts to re-create
appearance of this saint as well as of some
other Early-Christian hermits. The most characteristic
manifestation of the canon is a phytomorphic
motif of a small tree which partly
covers the anchorite’s nudity, mainly his private
parts (his crotch) with its crown, as well as
chracteristic features of the saint’s appearance,
namely, medium length of his beard and hair. In
the mentioned period this type of imagery was
widespread on a rather large territory of the Byzantine cultural area. Existing iconographic
modifi cations of generally accepted pattern refl
ected two things. Firstly, diff erent position of
the hands is explained by variations of hermit’s
image present in church literature, particularly in medieval hagiographic texts. Secondly, diff erences
in the less prominent features of his appearance
can be attributed to the local traditions.
In the 13th century a new iconographic scheme
of Onuphrius image spread, most characteristic
features of which were an extraordinary long
beard (covering groin or even knee-long) and /
or dense hair covering sometimes the whole of
anchorite’s body as well as garland of leaves over
his loins. This canon in the Byzantine tradition
remains predominant until now, however canons
of the 11th – early 13th centuries as well as of
the 10th century (which quite possibly originated
from the canon of Coptic church murals from the 7th and 8th centuries) did not disappear totally.
Their schemes remained valid in iconographic repertoires of later centuries, although they were used rarely and in sporadic way.