Мета дослідження полягає в з’ясуванні основних напрямів діяльності
іноземних консульських установ у Києві в період після Другої світової війни
до відновлення державної незалежності України 1991 року та визначенні
особливостей їхньої взаємодії з органами державної влади і громадськими
організаціями УРСР. Методологія дослідження спирається на принципи науковості, історизму, системності. Використано загальнонаукові та спеціальнонаукові методи, зокрема архівної евристики, потестарної імагології,
просопографії. Наукова новизна результатів дослідження полягає в реконструкції на підставі виявленої автором у опублікованих і неопублікованих джерелах архівної інформації діяльності іноземних консульських установ у
Києві в досліджуваний період, створенні колективного портрета іноземних
представників у Києві, з’ясуванні персоналій генконсулів та особливостей
їхньої взаємодії з органами державної влади і громадськими організаціями
УРСР. Висновки: Право Української РСР на зовнішньополітичну діяльність
було відновлено 1 лютого 1944 р., однак радянське керівництво не мало намірів давати республіці реальні повноваження. Таке рішення зумовлювалося
прагненням СРСР отримати можливість максимально численного представництва у створюваній ООН. Центром формування організаційних і правових засад взаємодії українського зовнішньополітичного відомства був
апарат радянського наркомату (згодом – міністерства) зовнішніх справ,
контроль за виконанням рішень центру здійснював Центральний Комітет
КПУ. У містах призначення іноземні представництва перебували під потрійним наглядом зовнішньополітичного відомства, партійних органів та
радянських спецслужб, що зумовлювало їх балансування між офіційною співпрацею та завуальованим ідеологічним протистоянням. З огляду на підпорядкований статус УРСР у її політико-адміністративному центрі Києві
створювалися не дипломатичні представництва (посольства), а консульські
установи (генеральні консульства і консульства). Іноземні консули були
переважно кар’єрними дипломатами з досвідом роботи або навчання в СРСР або партійними працівниками.
The purpose of the study is to clarify the main activities of foreign consulates
in Kyiv in the period after World War II to the restoration of state independence
of Ukraine in 1991 and to determine the features of their interaction with public
authorities and NGOs of the Ukrainian SSR. The research methodology is based
on the principles of scientificity, historicism, systematization. General scientific
and special scientific methods are used, in particular archival heuristics, potestar
imagology, prosopography. The scientific novelty of the research results consists
in the reconstruction of activities of foreign consulates in Kyiv during the researched
period, the creation of a collective portrait of foreign representatives in
Kyiv, the clarification of the personalities of consuls general and features of their
interaction with the state government and public organizations of the Ukrainian
SSR based on the archival information found in published and unpublished sources
by the author. Conclusions: The right of the Ukrainian SSR to foreign policy was
restored on February 1, 1944, but the Soviet leadership did not intend to give the
republic real powers. This decision was due to the desire of the USSR to get the
opportunity for the largest possible representation in the emerging UN. The center
of the formation of organizational and legal bases of the interaction of the Ukrainian
foreign policy department was the Soviet People's Commissariat (later - the
Ministry of Foreign Affairs), the Central Committee of the CPU exercised control
over the implementation of the center's decisions. In the cities of destination, foreign
missions were under the triple supervision of the foreign ministry, party bodies
and the soviet KGB structures, which led to their balancing between official
cooperation and veiled ideological confrontation. Given the subordinate status of
the Ukrainian Soviet Socialist Republic, there were established not diplomatic
missions (embassies), but consular offices (consulates general and consulates) in
its administrative center Kyiv. Foreign consuls were mostly career diplomats with
work or study experience in the USSR or party workers.
