Діяльність консульських установ соціалістичних країн у Києві (кінець 1940-х – 1980-ті рр.)

Abstract

Мета дослідження полягає в з’ясуванні основних напрямів діяльності іноземних консульських установ у Києві в період після Другої світової війни до відновлення державної незалежності України 1991 року та визначенні особливостей їхньої взаємодії з органами державної влади і громадськими організаціями УРСР. Методологія дослідження спирається на принципи науковості, історизму, системності. Використано загальнонаукові та спеціальнонаукові методи, зокрема архівної евристики, потестарної імагології, просопографії. Наукова новизна результатів дослідження полягає в реконструкції на підставі виявленої автором у опублікованих і неопублікованих джерелах архівної інформації діяльності іноземних консульських установ у Києві в досліджуваний період, створенні колективного портрета іноземних представників у Києві, з’ясуванні персоналій генконсулів та особливостей їхньої взаємодії з органами державної влади і громадськими організаціями УРСР. Висновки: Право Української РСР на зовнішньополітичну діяльність було відновлено 1 лютого 1944 р., однак радянське керівництво не мало намірів давати республіці реальні повноваження. Таке рішення зумовлювалося прагненням СРСР отримати можливість максимально численного представництва у створюваній ООН. Центром формування організаційних і правових засад взаємодії українського зовнішньополітичного відомства був апарат радянського наркомату (згодом – міністерства) зовнішніх справ, контроль за виконанням рішень центру здійснював Центральний Комітет КПУ. У містах призначення іноземні представництва перебували під потрійним наглядом зовнішньополітичного відомства, партійних органів та радянських спецслужб, що зумовлювало їх балансування між офіційною співпрацею та завуальованим ідеологічним протистоянням. З огляду на підпорядкований статус УРСР у її політико-адміністративному центрі Києві створювалися не дипломатичні представництва (посольства), а консульські установи (генеральні консульства і консульства). Іноземні консули були переважно кар’єрними дипломатами з досвідом роботи або навчання в СРСР або партійними працівниками.

The purpose of the study is to clarify the main activities of foreign consulates in Kyiv in the period after World War II to the restoration of state independence of Ukraine in 1991 and to determine the features of their interaction with public authorities and NGOs of the Ukrainian SSR. The research methodology is based on the principles of scientificity, historicism, systematization. General scientific and special scientific methods are used, in particular archival heuristics, potestar imagology, prosopography. The scientific novelty of the research results consists in the reconstruction of activities of foreign consulates in Kyiv during the researched period, the creation of a collective portrait of foreign representatives in Kyiv, the clarification of the personalities of consuls general and features of their interaction with the state government and public organizations of the Ukrainian SSR based on the archival information found in published and unpublished sources by the author. Conclusions: The right of the Ukrainian SSR to foreign policy was restored on February 1, 1944, but the Soviet leadership did not intend to give the republic real powers. This decision was due to the desire of the USSR to get the opportunity for the largest possible representation in the emerging UN. The center of the formation of organizational and legal bases of the interaction of the Ukrainian foreign policy department was the Soviet People's Commissariat (later - the Ministry of Foreign Affairs), the Central Committee of the CPU exercised control over the implementation of the center's decisions. In the cities of destination, foreign missions were under the triple supervision of the foreign ministry, party bodies and the soviet KGB structures, which led to their balancing between official cooperation and veiled ideological confrontation. Given the subordinate status of the Ukrainian Soviet Socialist Republic, there were established not diplomatic missions (embassies), but consular offices (consulates general and consulates) in its administrative center Kyiv. Foreign consuls were mostly career diplomats with work or study experience in the USSR or party workers.