Стаття присвячена актуальній проблемі гармонізації усе більш різноманітного методологічного інструментарію історичних досліджень із
потребою поглиблення цілісності розуміння людини як суб’єкта й
об’єкта історичного процесу. Людинотворча функція культури потребує
активної співпраці науковців різних напрямків. На кожному новому
історичному етапі, в умовах швидких змін конкретно-історичної ситуації цивілізаційного вибору набуває неабиякої ваги поглиблення розуміння людської природи. Тягар ментальних стереотипів, демонстрація расової
і національної нетерпимості в усі часи залишались джерелом небезпечних
конфліктів. Потенціал історичної антропології ще далеко не вичерпаний
у сенсі методологічного саморозвитку вітчизняного історіописання.
Активна сегментація і специфікація методологічного світогляду сучасного науковця часом призводить до ерозії гуманітарного відчуття історичного часу, до втрати людини, втрати розуміння її життєвого світу.
У цьому сенсі відомий гуссерлівський концепт «життєвий світ» має
значну перспективу з погляду розширення горизонтів сучасної історичної
епістемології. Опозиція «людина — система» у просторі історичного
досвіду та історичної свідомості загалом надають практичного змісту
процесу дослідження актуальної еволюції європейського громадянського
суспільства. Постмодерна «окупація життєвого світу» (Ю. Габермас) в
умовах глобалізації призводить до завищеної оцінки можливостей «системи» й відповідної недооцінки можливостей та ролі людини. Це,
своєю чергою, спричиняє знецінення людського досвіду як найбільш реального змісту історичної науки.
The article deals with a topical problem to harmonize the ever growing
diversity of methodological tools for historical research and the necessity to
deepen homogeneous understanding of a human being both as a subject and an
object of a historical process. Humanforming function of culture requires
active cooperation of different scientific approaches. In the conditions of rapid
changes of real historical situation of civilizational choice it becomes extremely
important to probe deep into essence of human nature.
Controversial interpretation of human nature, the burden of mental
stereotypes, the lack of racial and national tolerance remained the source of
dangerous conflicts at all the stages of historical development. The potential of
historical anthropology is far from being exhausted in a sense of methodological
seifdevelopment of national historiography. Active segmentation and
specification of general methodological outlook of a modern scientist
sometimes leads to erosion in humanistic perception of a historical moment, to
a neglect of a human being, to misunderstanding of his or her life world.
In this sense a well-known Husserl’s concept “life world„ has a good
perspective from the point of view of widening the horizons of modern historical
epistemiology. In the paradigm of historical experience and historical
consciousness the opposition human being — system acqures purely practical
content in the process of investigating real evolution of European civil society.
Postmodern “occupation of life world“ (Habermas) in conditions of globalization
leads to reevaluation of possibilities of the system and corresponding
underevaluation of the possibilities and the role of the human being. And this,
in ist turn, leads to underestimation of human experience as the most important
content of historical science.