Трансформація життєвого світу й гуманістичний антропоцентризм історіописання

Abstract

Стаття присвячена актуальній проблемі гармонізації усе більш різноманітного методологічного інструментарію історичних досліджень із потребою поглиблення цілісності розуміння людини як суб’єкта й об’єкта історичного процесу. Людинотворча функція культури потребує активної співпраці науковців різних напрямків. На кожному новому історичному етапі, в умовах швидких змін конкретно-історичної ситуації цивілізаційного вибору набуває неабиякої ваги поглиблення розуміння людської природи. Тягар ментальних стереотипів, демонстрація расової і національної нетерпимості в усі часи залишались джерелом небезпечних конфліктів. Потенціал історичної антропології ще далеко не вичерпаний у сенсі методологічного саморозвитку вітчизняного історіописання. Активна сегментація і специфікація методологічного світогляду сучасного науковця часом призводить до ерозії гуманітарного відчуття історичного часу, до втрати людини, втрати розуміння її життєвого світу. У цьому сенсі відомий гуссерлівський концепт «життєвий світ» має значну перспективу з погляду розширення горизонтів сучасної історичної епістемології. Опозиція «людина — система» у просторі історичного досвіду та історичної свідомості загалом надають практичного змісту процесу дослідження актуальної еволюції європейського громадянського суспільства. Постмодерна «окупація життєвого світу» (Ю. Габермас) в умовах глобалізації призводить до завищеної оцінки можливостей «системи» й відповідної недооцінки можливостей та ролі людини. Це, своєю чергою, спричиняє знецінення людського досвіду як найбільш реального змісту історичної науки.

The article deals with a topical problem to harmonize the ever growing diversity of methodological tools for historical research and the necessity to deepen homogeneous understanding of a human being both as a subject and an object of a historical process. Humanforming function of culture requires active cooperation of different scientific approaches. In the conditions of rapid changes of real historical situation of civilizational choice it becomes extremely important to probe deep into essence of human nature. Controversial interpretation of human nature, the burden of mental stereotypes, the lack of racial and national tolerance remained the source of dangerous conflicts at all the stages of historical development. The potential of historical anthropology is far from being exhausted in a sense of methodological seifdevelopment of national historiography. Active segmentation and specification of general methodological outlook of a modern scientist sometimes leads to erosion in humanistic perception of a historical moment, to a neglect of a human being, to misunderstanding of his or her life world. In this sense a well-known Husserl’s concept “life world„ has a good perspective from the point of view of widening the horizons of modern historical epistemiology. In the paradigm of historical experience and historical consciousness the opposition human being — system acqures purely practical content in the process of investigating real evolution of European civil society. Postmodern “occupation of life world“ (Habermas) in conditions of globalization leads to reevaluation of possibilities of the system and corresponding underevaluation of the possibilities and the role of the human being. And this, in ist turn, leads to underestimation of human experience as the most important content of historical science.