Мета дослідження – розглянути висвяту у Царгороді у середині 1470-х рр.
ченця Спиридона на київського митрополита у ситуації, яка склалася в Київській митрополії
після Флорентійської унії 1439 р., із залученням свідчень «Послання Мисаїла» 1476 р.
про конфесійні настрої й акції русько-литовської церковної і світської еліти. Методологія.
Застосовано історіографічний та джерельний аналіз для виявлення нових можливих
прочитань біографічних даних про Спиридона. Наукова новизна. Запропоновано нове
тлумачення місії Спиридона в Константинополі й, відповідно, осіб, які за нею стояли. Також
скориговано датування втечі / звільнення його з ув’язнення в Литві. Висновки. Підсумовуючи
наявні джерельні та літописні свідчення, зауважено про необґрунтованість датування поділу
Київської митрополії 1448-м чи 1458-м роками. Дії всіх зацікавлених осіб указують на те, що
навіть наприкінці 1460‑х рр. вони мислили її неподільною і прагнули контролювати всю її
територію. При цьому дії польсько-литовського монарха Казимира IV щодо митрополита
Григорія Болгариновича свідчать про намагання усталити новий modus vivendi для підвладних
йому русинів грецької віри, передбачаючи подвійну юрисдикційну підлеглість як Риму,
так і Константинополю. Вибір Мисаїла на митрополичу кафедру на початку 1473 р. було
зроблено насамперед з огляду на перспективність його визнання на контрольованих Москвою
територіях. Відповідні уривки «Послання Мисаїла» 1476 р. свідчать про продовження
політики подвійного співпричастя та її підтримку руською церковною і світською елітою.
Під цим оглядом стає очевидною не лише причина посольства Спиридона до Царгорода, а й
значення літописних звісток про вдачу посланця та здобуття митрополичого сану підкупом.
The paper aims at shedding a new light on the consecration of the monk Spyridon
the Metropolitan of Kyiv in the mid-1470s in Constantinople, considering the situation in the
Kyiv metropolitanate after the Florentine Union (1439) with a due regard to the witness of
the Epistle of Misael (1476) concerning the confessional attitude and actions of the Ruthenian
and Lithuanian secular and spiritual elite. On the basis of historiographical and source analysis
the author discovers new possible readings of Spyridon the Satan’s biographical data and proposes
a new interpretation of his mission to Constantinople and identification of patrons behind him.
The author also adjusted the date of Spyridon’s escape or release from imprisonment in Lithuania.
The author considers the dating of the division of Kyiv metropolitanate by 1448 or 1458
ungrounded. The documents and behavior of all interested parties indicate that even in the late
1460s they regarded it as a unit and tried to control its entire territory. Furthermore, the actions of
the Polish-Lithuanian monarch Casimir IV with regard to Metropolitan Hryhorii Bolharynovych
testify to his attempt to introduce a new modus vivendi for the Orthodox Ruthenians by providing
them with a dual jurisdiction: both of Rome and of Constantinople. The election of Misael
for the metropolitan see of Kyiv in early 1473 was made primarily in view of the prospects for
his recognition in the territories controlled by Moscow. Some passages of the Epistle of Misael of
1476 testify to the continuing policy of double communion and its support by the Ruthenian
secular and spiritual elite. This approach reveals not only the reason for Spyridon’s embassy in
Constantinople, but also the importance of chronicles’ information on cunning nature of the
envoy and acquisition of the Metrpolitan dignity by bribery.
