Авторка аналізує низку конфліктних історій, об’єднаних одним із
ритуалів міжперсональної шляхетської взаємодії – одповіддю (оголошенням про
помсту). За конституцією 1588 р. одповідь трактується як оборонний (очищувальний) засіб в разі оскарження шляхтича у кримінальному вчинку, що ганьбив честь.
Цьому мала сприяти й вимога рівності між контрагентами, яка декларувала ритуал
як варіант поєдинку за честь, звужуючи сферу його застосування та приглушуючи
емоційність міжперсональних зіткнень. Однак судові справи, які пропонуються
для аналізу, демонструють принципове порушення засади рівності в одповідях:
шляхтичі спрямовують їх до осіб з-поза шляхетського стану, або ж такі особи оголошують про помсту шляхтичам. Це засвідчує широке побутування на позір суто
шляхетського жесту серед інших соціальних груп Волинського воєводства. Тож авторка задає питання: чи йшлося лише про наслідування домінантної шляхетської культури як взірцевої, а чи проблема значно глибша – в колективному понятті честі
шляхтича, що охоплювала все коло залежних від нього осіб, на яких зазвичай спрямовувалася помста? Чи не суб’єктивізує помста тих, хто на позір виступав лише
заміщувальним об’єктом щодо свого пана? Відповіді на ці та низку інших питань
авторка шукає, застосовуючи мікроісторичний методологічний інструментарій, а
саме – емічний метод роботи із джерелами. Для неї важливо, що в кожному із аналізованих фрагментів „актори сказали” і що вони „хотіли сказати”. Отож у статті простежується, як вимога рівності поміж контрагентами, об’єднаними одповіддю,
не лише задавала стандарти і формувала групову ідентичність, а й її переформатовувала та руйнувала, та які ресурси цьому сприяли.
The author analyzes several accounts of conflicts united by the odpovid (revenge announcement)
as a ritual in interpersonal szlachta interactions. The 1588 Constitution treated
the odpovid as a defensive (exonerating) element when members of the szlachta were accused
of a criminal misdemeanor that disgraced their honor. The demand that the parties united by
the odpovid should be equals framed this ritual as a type of duel for honor, narrowing the
scope of its uses and lowering the emotional pitch of interpersonal clashes. Despite that, the
court cases analyzed here demonstrate a fundamental violation of the equality principle in
the odpovid: members of the szlachta announced revenge against persons outside the szlachta
strata, or, vice versa, such persons announced revenge against members of the szlachta. This
demonstrates that the ritual, ostensibly exclusive to the szlachta, was also in wide use among
other social groups of the Volhynian Voivodeship. Additionally, the author raises the question
of whether this was an imitation of the dominant szlachta culture as the normative pattern,
or whether this was indicative a much broader issue, namely, the collective nature of the
szlachta’s honor which encompassed the entire circle of their dependents who usually became
targets for revenge. Could it be said that revenge established the subjectivity of those who
ostensibly appeared exclusively as a substitute for their lord? The author seeks answers to
these questions, and more, by applying the tools of the microhistorical methodology, namely,
the emic approach to sources. In each of the fragments under analysis, she tries to establish
“what the actors said”, and “what they wanted to say”. Therefore, the article documents how
the expectation that the agents united by the odpovid should be equals not only set the standards
and formed the group identity, but also reframed and destroyed it, and tracks which
resources fostered the situation.
