У статті відстежено історіографію форм канонічності, проаналізовано типологію канонічних мистецтв.
Стверджується, що соцреалізм як канонічне мистецтво абсорбував усі канонізаційні практики, вироблені в
історії світового мистецтва й теоретичної думки. Соцреалістичний канон побутує як літературна практика,
у котрій сформовані певні стильові норми й заборони; як літературна теорія, покликана виробляти та
обґрунтовувати доктрини; як історіографічна модель літературного процесу. У статті констатовано, що
соцреалізму властива автоканонізаційність як спосіб структурування канону в колонізаційних умовах,
коли російська література постулюється каноном для інших національних літератур.
The article focuses on the historiography of canon forms and the typology of canonical arts. The author argues
that, being a canonical art, socialist realism absorbed all canonizing practices produced throughout the history of
world arts and theoretical thinking. The paper demonstrates that the canon of socialist realism is in fact a literary
practice with its own style standards and prohibitions; a literary theory aimed at establishing and substantiating
of doctrines; and a historiographic model of literary process. The study proves that the socialist realist canon
is characterized by self-canonization as a way of canon structuring under the colonization conditions, that is,
when Russian literature is generally viewed as a canon for the other national literatures.
В статье рассмотрена историография форм каноничности,
проанализирована типология канонических искусств. В
исследовании утверждается, что соцреализм как каноническое
искусство абсорбировал все канонизационные практики,
выработанные в истории мирового искусства и теоретической
мысли. Соцреалистический канон бытует как литературная
практика, в которой сформированы определенные стилевые
нормы и запреты; литературная теория, призванная
вырабатывать и обосновывать доктрины; историографическая
модель литературного процесса. В статье констатировано,
что для соцреализма характерна автоканонизационность
как способ структурирования канона в колонизационных
условиях, когда русская литература позиционируется как
канон для других национальных литератур.
