Методи створення пафосу: від єзуїта Ігнатія Лойоли до режисера Сергія Ейзенштейна

Abstract

Віртуальний простір, який підтримує сакральні об’єкти, живе за законами, що відрізняються від законів інформаційного і фізичного простору. Коли ці закономірності порушуються, то створюються конструкції, неефективні з точки зору впливу на аудиторію. Агітпроп, як варіант післяреволюційного театру, переносив закони інформаційні у віртуальні. Ця гібридна конструкція могла існувати тільки після революції. Щось схоже можна було побачити в деяких п’єсах часів перебудови, наприклад, у творах М. Шатрова.