Міжнародний порядок ХХІ століття: основні теоретико-концептуальні підходи

Abstract

У статті проаналізовано основні теоретико-концептуальні підходи до дослідження міжнародного порядку як динамічного стану міжнародної системи, що проявляється в підпорядкуванні її структурних елементів певним принципам, нормам і правилам. Методологія дослідження міжнародного порядку ґрунтується на синтезі системного, структурно-функціонального, інституційно-нормативного та синергетичного підходів. У концептуальному ключі найвпливовішими парадигмами є неореалізм і неолібералізм. У центрі дискусії обох парадигм є держава, але акцент зміщується щодо її ролі, можливостей та методів впливу на міжнародну політику. Неолібералізм ратує за демократизацію міжнародних відносин, натомість неореалізм відстоює думку, що в міжнародній системі домінує ієрархічний тип управління, що маскується під демократичне, яке передбачає складні механізми узгодження інтересів. Події останніх років, включаючи й кризу у відносинах Україна–Росія, яка має глобальний вимір і є предметом міждержавних взаємин не лише двох держав, показують трансформацію зовнішньополітичних стратегій наймогутніших держав світу і їхню зростаючу роль у конструюванні сучасного міжнародного порядку.

The article analyzes the main theoretical and conceptual approaches to the study of international order as a dynamic state of the international system, reflected in its structural elements’ submission to certain principles, rules and regulations. The methodology for international order study is based on a synthesis of systematic, structural and functional, institutional, regulatory and synergistic approaches. In a conceptual sense neorealism and neoliberalism are the most influential paradigms. At the center of discussion, related to both paradigms, is the State, but the emphasis is shifting regarding its role, opportunities and methods of influence on international politics. Neoliberalism stunds for the democratization of international relations, while neorealism defends the view that the international system is dominated by hierarchical type of management that disguises as a democratic and involves complex mechanisms of interests coordination. The events of recent years, including the crisis in the Ukraine–Russia relations, which has a global dimension and is the subject of interstate relations of not only two States, show the transformation of foreign policy strategies of the most powerful world’s States and their increasing role in the construction of modern international order.