Стаття – спроба прочитати творчість М. Бажана крізь призму еволюції мотиву надії.
Стверджується, що цей мотив має в поета культурно-історичний масштаб і практично-діяльнісний
зміст. Переживання надії стає енергією прогресу й творення культури. Надія живиться активною
діяльністю й сама живить труд, мистецтво, науку, творчість. Способи долання безнадії в поезії
М. Бажана оновлювалися впродовж десятиліть у зв'язку зі зміною уявлень про суспільну роль
поезії. Якщо спочатку осягнення цілісності бачиться в річищі класової боротьби, то пізніше
поет схиляється до культуротворення. Філософічність автора “Гофманової ночі” не мала
споглядального характеру, була перейнята екзистенційними й соціальними проблемами,
спрямовувалась гуманістичними цінностями.
The paper off ers an attempt to read the works of M. Bazhan focusing on the evolving motive of
hope. It is stated that this motive has its cultural and historical scope and practical content. Presently
the experience of hope becomes energy of progress and cultural creation. Hope is energized by active
work and nourishes work, art, science, creativity. The methods of overcoming despair in Bazhan’s
poetry have been updated over the course of decades in connection with the changes in perception
of the social role of poetry. Although initially the comprehension of integrity was seen in the stream of
the class struggle, later the poet preferred healing the soul with art. The philosophy of the author of
the “Hoff man’s Night” was not contemplative; it was focused on existential and social problems and
directed by humanistic values.
It is no coincidence that the poet chose the least irrational of the three main Christian virtues, the
most earthly and human one – the hope. Instead, most poets at all times cultivated predominantly
faith and love. This fact might explain why Bazhan’s poetry never gained vast popularity but constantly
attracted attention of critics and scholars. The author’s path from despair and fear to hope is the path
from the local, psychological, individual to the universal, social, and philosophical. The continual motive
of hope gives some unexpected coloring to a seemingly trivial Enlightenment-like picture of the future.
The concepts of progress are being filled with drama and dynamics. Existential problems proved to be
much more important than the ideal future projects. The sources and plan of the progress are contained
not in the objective laws of the history, but exclusively in a human being, permanently fighting in the
darkness and chaos. From this point of view, Bazhan is not a representative of the Soviet-style Marxism.
In fact, his worldview is rather in tune with E. Bloch’s neo-Marxism or J.-P. Sartre’s existentialism.
