Зростаючий розрив між людиною і природою змушує
людство переглянути смисложиттєві орієнтири свого буття. І, в першу чергу, усвідомити значимість природи як
умови його існування. Природа в людському сприйнятті
набуває ціннісного виміру, атрибутуючись у таких екзистенціалах як «дім», «поле», «храм», які, творячи ментальне поле, є модусами людської присутності у світі, символом
внутрішнього етосу в людині. Для українського етносу завжди було характерне ставлення до землі як до святині.
Звідси — природовідповідні та людинодоцільні способи
аграрної, ремісничої та мистецької діяльності. Нині ж, в
час панування цинічної практики, бачимо руйнування екосистем, які призводять до руйнування духовності корінного етносу, загрожуючи йому знекоріненням. Тому актуальним стає імператив — зберегти від винищення природу,
життя на землі і практично моральними зусиллями землян
і магічною силою мистецтва, явивши світові красу природи.
Бо краса — це перевірка людини на людяність і на природність її єства.
The broadening break between a human and nature has urged
the humankind to review the life-asserting orientations of being,
primarily to perceive the meaning of the nature as a condition of
humanity’s survival. In humane mind the nature has got quite
axiological dimensions by means of attributing itself via existentialities
of such kind as Home, Field, Temple presenting the
mental level and forming the modi of human existence in the
world as well as the symbols of internal ethos. The Ukrainian
ethnos has always had a characteristic attitude to the land as to
sacred object. Here one might find the bases for corresponding
to the environment and socially approved methods of agricultural,
industrial and artistic activities. But now, under conditions
of cynical practicality in progress there is the destruction
of ecosystems — a process aiming to destruct the spirituality of
aboriginal ethnical groups that have been left under the threat of
loss their identities. So the imperative alarming claim is to save
the nature and life on earth from destruction by usage the practical
moral efforts of earthmen and magical power of art. The
beauty is a kind of examination as for human qualities and naturalness
of being
Возрастающий разрыв между человеком и природой вынуждает человечество пересмотреть смысложизненные
ориентиры своего бытия. И в первую очередь, осознать
значимость природы как условия своего существования.
Природа в человеческом восприятии приобретает ценностное измерение атрибутируясь в таких экзистенциалах как
«дом», «поле», «храм», которые cоздавая ментальное
поле, являются модусами человеческого присутствия в
мире, символом внутреннего этоса человека. Для украинского этноса всегда было характерно отношение к родной
земле, как к святыне. Отсюда — природосоответствующие и соответствующие человеческой природе способы
аграрной ремесленнической и художественной деятельности. Ныне же, во время господства циничной практики,
видим уничтожение экосистем, которые приводят к опустошению духовности коренного этноса, угрожая потерей
корней. Поэтому становится актуальным императив — сохранить от уничтожения природу, жизнь на земле и практически нравственными усилиями землян и магической
силой искусства, явив миру красоту природы. Ибо красота — это проверка человека на человечность и на естественность его натуры.
