Формування естетичної платформи сецесії як світосприйняття, як шляху до синтетичного вирішення загальнокультурних проблем часу опанувало уми теоретиків стилю наприкінці ХІХ століття. Це питання постало безумовною
прерогативою і висвітлювало перелом у самих принципах
формотворення, перелом, що супроводжувався художньою
переорієнтацією, яка знаходила відображення у характері
використання мистецької спадщини, у самому методі оновлення традицій. Тому відповідно з логікою історичного
процесу модерн як початковий етап мистецтва новітнього
часу, оминувши свого попередника, звертається до середньовіччя — вітчизняного й зарубіжного, а також до традицій національного народного мистецтва.
Модерн прагнув до синтетичності мистецтв, до очищення
й оновлення декоративних мотивів, до органічності художніх форм, що було в загальній більшості співзвучним до
тенденцій, які намітилися в українському мистецтві наприкінці ХІХ ст. Саме в модерні вперше з часів середньовіччя
ми стикаємося зі синкретичністю як головною структурною формотворчою ознакою — синкретичністю конструктивного і художнього начал.
Formation of secessionist aesthetic platform as a kind of
world-view, as sui generis path to synthetic solution of universal
cultural problems of time had won the style theorists’
minds in the late XIX c. This task had become an indisputable
prerogative and reflected the break in the very principles
of form-creation, the shift accompanied by artistic re-orientation
that found its true realization in the characteristic usage
of artistic heritage, in the method itself applied for renovation
of traditions. This is why - in accordance with logic of historic
process the Art of Modern as initial phase of the up-todate
artistry with no attention to its predecessor had turned
itself to the Middle Ages - native and foreign ones - as well as
to traditions of national folk art.
The Modern had been filled with innate aspiration for synthetics
of arts, for purification and renovation of decorative motifs,
for organic balance of artistic forms, i.e. to phenomena, in their
greater part quite consonant with tendencies that germinated in
Ukrainian art of the late XIX c. This is Modern artistry, the
only one, within which for the first time since Medievalism we
meet syncretism as main structural form-creating sign - syncretism
of constructive and artistic origins.
Формирование эстетической платформы сецессии как миро-
восприятие, как пути к синтетическому решению общекультурных проблем времени овладело умами теоретиков стиля в
конце XIX века. Этот вопрос стал безусловной прерогативой
и отображал перелом в самых принципах формообразования,
перелом, сопровождавшийся художественной переориентацией, которая находила своё реальное проявление в характере
использования художественного наследия, в самом методе обновления традиций. Поэтому в соответствии с логикой исторического процесса модерн как начальный этап искусства
новейшего времени, минуя своего предшественника, обращается к средневековью — отечественному и зарубежному, а
также к традициям национального народного искусства.
Модерн стремился к синтетичности искусств, к очищению и
обновлению декоративных мотивов, к органичности художественных форм, что было в общем большинстве созвучным с
тенденциями, которые наметились в украинском искусстве в
конце XIX в. Именно в модерне впервые со времен средневековья мы сталкиваемся с синкретичностью как главным
структурным формообразующим признаком — синкретичностью конструктивного и художественного начал.
