Стаття розглядає проблему молитовних будинків у контексті релігійної політики СРСР щодо Євангельських церков протягом 1940 – 1960-х років. Наявність молитовного будинку була головною умовою для реєстрації релігійної громади та її легальної діяльності. Влада зі свого боку намагалась обмежити діяльність релігійних громад межами молитовного будинку. Особлива увага приділяється змінам нормативної бази, якою регулювалися державно-церковні взаємини щодо молитовних будинків. Аналізується комплекс адміністративних дій щодо молитовних будинків Євангельських церков. На основі аналізу джерел доводиться, що молитовні будинки були одним з найважливіших аспектів релігійної політики радянської держави.
В статье рассматривается проблема места молитвенного дома в контексте религиозной политики СССР по отношению к Евангельским церквям в 1940 – 1960-е годы. Молитвенный дом являлся главным условием религиозной общине для получения ею государственной регистрации. На протяжении обозначенного периода власть постоянно сужала права и возможности религиозных организаций владеть, покупать, строить молитвенные дома, арендовать помещения под молитвенные собрания.
The article deals with the problematics of the place of a House of worship in the context of religious policy of the USSR to the Evangelical churches in the 1940s - 1960s. The possession of a House of worship was the main indispensable condition for the religious community to obtain the state registration. During a specified period we see how the authorities constantly narrowed the law and the ability of religious organizations to own, buy, build the Meeting houses of prayer and worship, and to rent premises for prayer meetings.