Анодным окислением титана в водно-этиленгликолевом растворе фторида аммония получены структурно упорядоченные TiO₂ -нанотрубки с верти- кальным расположением пор, диаметром 50–80 нм, внутренней поверхностью пор 70–80 см² на 1 см² геометрической поверхности. Биологические тесты с использованием остеобластов MC3T3-E1 показали, что клетки, адсорбированные на поверхности TiO₂ -нанотрубок, сохраняют способность делиться и образовывать межклеточные контакты. Диоксид-титановые покрытия характеризуются высокой гидрофильностью (контактный угол 5,6±0,3°), биоактивностью и могут быть перспективными для использования в качестве нанорезервуаров с контролируемым высвобождением антибиотиков (тетрациклина, доксорубицина) при лечении костных инфекций.
Highly-ordered TiO₂ nanotubes with vertical pores having a diameter of 50–80 nm and a specific internal pore surface area of about 70–80 cm² per 1 cm² or geometric-surface area are obtained by anodic oxidation of titanium in an ammonium-fluoride ethylene-glycol solution. Biological tests using MC3T3-E1 osteoblasts show that cells adsorbed on the surface of TiO₂ nanotubes retain the ability to reproduce and to form cell–cell contacts. Titanium dioxide coatings are characterized by a high hydrophilicity (with a contact angle of 5.6±0,3°) and bioactivity. These coatings are promising for fabrication of titanium implants and as nanocontainers of antibiotics (tetracycline, doxorubicin), providing a controllable release during the treatment of bone infections.
Анодним окисненням титану у водно-етиленгліколевому розчині фториду амонію одержано структурно впорядковані TiO₂ -нанорурки з вертикальним розташуванням пор, діяметром у 50–80 нм, внутрішньою поверхнею пор у 70–80 см² на 1 см² геометричної поверхні. Біологічні тести з використанням остеобластів MC3T3-E1 показали, що клітини, адсорбовані на поверх TiO₂ -нанорурок, зберігають здатність ділитися та створювати міжклітинні контакти. Діоксидитанові покриття характеризуються високою гідрофільністю (контактний кут — 5,6±0,3°), біоактивністю та можуть бути перспективними для використання як нанорезервуари з контрольованим вивільненням антибіотиків (тетрацикліну, доксорубіцину) при лікуванні кісткових інфекцій.
