Анотація:
Серед об'єктів сучасної науки особливе місце належить соціоприродним системам, в яких
взаємодіють природні та людські (соціальні) компоненти. Вивчення цих об'єктів має на
меті передусім пошук шляхів підпорядкування гуманістичним цінностям як самих
соціоприродних систем, так і корпусу дослідницьких методів, що застосовуються до них.
Такі методи узагальнюються нинішньою постнекласичною наукою, яка певною мірою
знімає жорстке протиставлення наук про природу наукам про дух. Йдеться про плідне
перенесення методів, підходів, понятійних конструкцій з природничих наук у соціальні і
навпаки. Основним дослідницьким інструментарієм тут стає синергетика з її
«наскрізним» принципом самоорганізації. Виконання певних засадничих її правил дає
можливість зробити самоорганізацію значною мірою керованою. Розвиваючи своє
бачення цих проблем (див.: Вісник НАНУ.— 2000. — № 8. — С. 3—14), автори
стверджують, що сталий розвиток — це оптимальна керована самоорганізація
соціоприродних систем, яка є реальною тільки за умови дії головної гуманістичної
константи сталого розвитку — діалогу, порозуміння між природним та культурним
началами систем. Дещо незвичний ракурс, під яким розглядається тут сталий розвиток,
може здатися несподіваним і стати приводом для дискусії. Але згадаймо Х. Ортегу-і-
Гасета: «Думка, якій не можна заперечити, не варта того, щоб її висловлювати».