Анотація:
У жовтні 2007 року за ініціативою Українського інституту національної пам’яті відбулася робоча нарада вчених-істориків з моніторингу шкільних підручників історії України. Цього року її матеріали було опубліковано [1]. Отже дискусія вийшла за межі вузького кола фахівців і стала нині предметом широкого громадського обговорення. Судячи з усього, учасники дискусії відчували свою високу місію і, як свідомі громадяни, брали на себе частку відповідальності за ситуацію в країні. І це заслуговує на повагу. На думку одного з диспутантів, „сьогоднішній поділ України на умовні „схід” та „захід” є, до певної міри, й наслідком того, що наша розмова запізнилась на 15 втрачених років. Тим більше, як здається, не бракує зацікавлених у тому, аби рецидиви радянської історичної пам’яті збереглися якомога довше” [1, с. 18]. Щоправда, теза про втрачені роки не була підтримана, оскільки 3,5 тисячі одиниць навчально-методичної літератури з вітчизняної історії, що вийшли за роки незалежності, стали тією „критичною масою”, аналіз якої дозволяє виявити помилки й сформулювати спірні питання.