У даній статті розглядається сміхова українська традиція як явище національної духовної культури,
відображеної у «Пісні Пастелія» І. Пастелія, як сполучна ланка між візіонерством й аскетизмом
митця-мислителя та абсолютною серйозністю. Сміх у такому тлумаченні є поясненням аскези, її потаємної
природи. Тому сміх І. Вишенського не суперечить аскетично-ортодоксальному образові, а робить його більш
зрозумілим, що, у свою чергу, робить сміх засобом зцілення людських душ та світу, випалення з душі зла.
В данной статье анализируется смеховая украинская традиция как явление национальной духовной культуры,
отображенной в «Пісні Пастелія» И. Пастелия, как соединительное звено между визионерством и
аскетизмом писателя-мыслителя и абсолютной серьёзностью. Смех в данном толковании является
объяснением аскезы, её тайной природы. Поэтому смех И. Вишенского не противоречит аскетично-
ортодоксальному образу, а делает его более понятным, что, в свою очередь, делает смех способом исцеления
человеческих душ и мира, способом уничтожения в душе зла