Політична антропологія як парадигма політико-філософської рефлексії

Abstract

Зміст статті – це осмислення людини як центру політичного світу. Якщо говорити про соціокультурні підвалини цього процесу, то насамперед слід наголоси ти на ліберально-індивідуалістичних традиціях, витоки яких сягають часів первісного капіталізму, періоду ранніх буржу азних революцій, протестантської етики. У центрі цих про цесів, попри їх зовні масові прояви, перебувала людська сво бода як вища цінність і норма нового стилю життя, нової істо ричної формації. Витоки рефлексивної антропології фахівці вбачають у творах тих мислителів, які намагалися осягнути реальність людського, зумовленою самою людиною, а не Богом, приро дою чи суспільством. Істотний внесок у розробку антропологічної проблематики зробили Сенека, Паскаль, Кант, Сковорода. У XX столітті цю традицію продовжили Шелер, Фуко, Бердяєв та ін.

A contents of the article is a comprehension of a person as the centre of the political world. If you talk about social and cultural foundations of this process, it should fi rst of all emphasize a liberal-individualistic tradition, the origins of which goes back to primitive capitalism, the bourgeois revolutions of the early period, the Protestant ethic. At the heart of these processes, despite their massive demonstration outside, was human freedom as higher value and norm of new lifestyles, new historical formation. Experts see the origins of refl exive anthropology in the works of those thinkers who tried to grasp the reality of human, caused by the man, not God, nature or society. Signifi cant contribution to the development of anthropological problem made Seneca, Pascal, Kant, etc. In the XX century this tradition continued Sheller, Foucault, Berdiayev and others.