Спогади І.Г. Спаського починаються з історії родини і опису будинку, в якому пройшло його дитинство. Батько Івана Георгійовича – священик найбільш давньої церкви в Ніжині – Миколаївського собору, користувався великою пошаною у городян і залишився в їх пам’яті “поборником справедливості і захисником пригноблюваних”. Автор розповідає про устрій життя великої і дружної родини. У будинку Спаських завжди було багатолюдно: п’ятеро дітей, їх друзі з гімназії й інституту; люди, що постійно приходили за порадою і допомогою до о. Георгія; представники ніжинської інтелігенції. Спогади переносять читача до Ніжина 1900–1920-х років.
Воспоминания И.Г. Спасского начинаются с истории семьи и описания дома, в котором прошло его детство. Отец Ивана Георгиевича – священник самой древней церкви в Нежине – Николаевского собора, пользовался большим уважением у горожан и остался в их памяти “поборником справедливости и защитником угнетенных”. Автор рассказывает об укладе жизни большой и дружной семьи. В доме Спасских всегда было многолюдно: пятеро детей, их друзья по гимназии и институту; люди, постоянно приходившие за советом и помощью к о. Георгию; представители нежинской интеллигенции. Воспоминания переносят читателя в Нежин 1900–1920-х годов.
Ivan Georgievich Spassky’s memoirs begin with the history of his family and the description of the house where he spent his childhood. Ivan Georgievich’s father was a priest in the oldest church of Nezhin – St. Nicholas Cathedral. People of Nezhin had a profound respect for him and they remembered him to be “the upholder of fairness and the protector of those oppressed”. The author tells how his large and close family lived. There was always crowded in Sapssky’s house: five children, their schoolmates and fellow students; people who came every day to Father George to ask his advise and help, the representatives of Nezhin’s intelligentsia. Memoirs carry the reader into Nezhin of 1900–1920s.