Буддійська складова формування концепту мовчання в японській лінгвокультурі

Abstract

У статті розглядається роль буддизму, а також інших факторів – релігії сінто, вчення Конфуція та географічного середовища, у формуванні комунікативної поведінки японців на прикладі мовчання як засобу комунікації. У цьому контексті авторка докладно аналізує концепт «Мовчання Будди», розглядає значення мовчання у практиці дзен, звертаючи особливу увагу на роль медитації у досягненні саторі, а також на особливий духовний зв’язок між Учителем і Учнем.

В статье рассматривается роль буддизма, а также некоторых других факторов– религии синто, учения Конфуция, географической среды, в формировании коммуникативного поведения японцев на примере молчания как способа коммуникации. В этом контексте автор подробно анализирует концепт «Молчания Будды», рассматривает значение молчания в практике дзэн, уделяя особое внимание роли медитации в достижении сатори, а также особенной духовной связи между Учителем и Учеником.

The article deals with the role Buddhism (among other factors like Shinto believes, teaching of Confucius and geographical environment) has played in formation of Japanese communicative behavior as a whole, and specifically silence as means of communication. The concept of “Buddha’s Silence” is analyzed. The meaning of silence in Zen-practice is described, with stress upon the role of silent meditation for reaching the “satori”, as well as the role of “ishin-denshin” communication between the Master and the Disciple.