З історії Сіверщини у складі московської держави

Abstract

Однією із специфічних рис історичного розвитку Сіверщини є те, що вона, внаслідок переходу місцевих князів Семена Можайського та Василія Шем’ячича на службу до Івана III у 1500 p., першою з українських земель увійшла до складу Московської держави, де й залишалася до Деулінської угоди. Щоправда, виходячи з сучасних реалій, цей регіон важко дефінувати як чисто український, оскільки сіверськими в XVI—XVII ст. вважалися не тільки Чернігів, Путивль, Любеч, Новгород-Сіверський, а й Брянськ, Стародуб, Рильськ, Гомель. Саме ж його населення виступає в джерелах XVI ст. як етнографічно однорідне, під назвою сіврюків, ареал розселення яких співпадає з ареалом розселення сіверян Начального літопису. Очевидно, саме ця етнографічна самобутність і визначила виділення даного регіону в особливу історико-географічну область, оскільки як до, так і після XVI ст. єдність Сіверської землі не підкріплювалася ніякими політико-адміністративними інститутами.