Funeral Meal in Scythian Burial Rite (Case Study of Northern Azov Region, 5th—4th Centuries BC)

Abstract

In the article the author investigates the Scythian funerary practices in the Northern Azov region, focusing on the role of food offerings and animal sacrifice. In the study the relationship between food remains in personal burial spaces and communal feasting at the burial mound surface are highlighted.

Стаття розглядає роль поховального бенкету, жертвоприношення тварин і супровідної їжі у скіфському поховальному обряді. У ній аналізується, яким чином поширення і характер розташування решток тварин та інвентаря, пов’язаного зі споживанням їжі, сприяло трансляції соціальних норм під час поховальної церемонії. Окремо обговорюється значення різних видів тварин, передусім коней, у ритуалі жертвоприношення. Географічні межі пам’яток, що складають основу аналізу, охоплюють Північне Приазов’я, між Присивашшям на заході та басейном р. Кальміус на сході. Хронологічні межі дослідження охоплюють другу половину V—IV ст. до н. е. База даних пам’яток охоплює як кургани, споруджені у скіфський час, так і впускні скіфські поховання в курганах доби бронзи, а також непоховальні пам’ятки зі слідами ритуальних дій. Проведений аналіз виявив закономірності за кількісними, а також якісними показниками: різним способом сервірування та розташування страв, які пов’язані із соціальними, гендерними, географічними і хронологічними чинниками. Індивідуальний простір поховання, пов’язаний із супровідною їжею, демонструє відмінності у стандартизації, які корелюють не лише з багатством поховання та ймовірним соціальним статусом небіжчика, але й між статтю та кількістю похованих осіб. Інша ситуація спостерігається на поверхні кургану, місцем проведення тризни та поховального бенкету спільноти. На відміну від решток тварин у похованні, де преференція певних видів тварин не спостерігається (з кількісним переважанням дрібної рогатої худоби), коні були обов’язковим елементом тризни. Особливу увагу заслуговує тенденція розташування голів коней поблизу широтних перемичок у кільцевих ровиках. Ґрунтуючись на цих спостереженнях та етнографічних матеріалах, можна припускати, що вибір коней для ритуальних жертвоприношень обґрунтовувався не тим, що вони були поширеною їжею під час поховального бенкету, а навпаки, їх споживання в цьому контексті було можливе тільки тому, що саме коні були основною твариною, яка могла виконувати жертовну роль.