Метою статті є висвітлення християнського вчення про покаяння у проповідях українського
православного діяча др. пол. XVII ст. Антонія Радивиловського. У розвідці використано компаративний, культурно-історичний, герменевтичний методи. Аналіз мотиву каяття сприяє дослідженню парадигми ідей та образів, які використовував у своїй творчості Радивиловський, становлячи
наукову новизну цієї студії. Висновки. Антоній Радивиловський неодноразово звертався у проповідях до тематики покаяння як важливої категорії християнського вчення про спасіння людини. Рухаючись у цілому в річищі офіційної церковної доктрини, проповідник, утім, виявляє свободу в презентації та тлумаченні цього поняття для своєї аудиторії.
У казаннях Радивиловського покаяння і спокута мають силу повернути людину до стану первісної святості, що виражено метафорою вознесіння до небес та одягання в шати невмирущої слави.
Покаяння є не одномоментним актом, а тривалим процесом, який включає розкаяння, сповідь та
власне спокутування, що його Радивиловський окреслює як «досить учинєнє». Без переміни свого
життя, відмови від гріхів та вад, а також здійснення активної доброчесності, яка має «компенсувати» вчинену провину, покаяння не буде повним. Наголос на активній праведності – vita activa,
добрих учинках – характерний для творчості Радивиловського. Водночас проповідник допускає пробачення гріхів уже на найпершому етапі – за умови щирого каяття, у випадку, якщо здійснити таїнство сповіді неможливо, тобто сила покаяння проявляється передовсім у духовних порухах людини, а вже потім у виконанні необхідних приписів. Крім того, Радивиловський закликає священників
не накладати на вірних надто важке покутування, щоб не знеохотити їх, тобто в цілому демонструє людиноцентричне, гуманістичне бачення місії священства. Прикметно, що український казнодія створює свої проповіді у час воєнних турбулентностей та соціальних зрушень, протиставляючи знеціненню людського життя турботу про свою паству, її фізичне та духовне благополуччя, запорукою якого, на його думку, є щиросердне каяття перед Богом.
The purpose of the article is to highlight how the Christian doctrine of repentance is presented in the
sermons of the prominent Ukrainian Orthodox preacher Antonii Radyvylovskyi. The comparative, culturalhistorical,
hermeneutical methods are used in the study. The analysis of the motive of repentance contributes to the study of the paradigm of ideas and images used by Radyvylovsky in his work, constituting the scientific
novelty of this research. Conclusions. In his sermons, Antonii Radyvylovskyi repeatedly highlights
sincere repentance as an important category in the Christian doctrine of salvation. Staying in the framework
of the official Orthodox doctrine, the preacher, however, is free in presentation and interpretation of
the concept of repentance for his audience.
According to his texts, true repentance and atonement have the power to return a person to the original
holiness, the spiritual state which is expressed by the metaphor of ascension to heaven and dressing in the
robes of immortal glory. Repentance is not an instantaneous act, but a protracted process that includes genuine
remorse, confession, and atonement described by Radyvylovskyi as «dosyt uchynienie». Without
changing oneʼs life and giving up old sins, repentance will not be complete, as well as without exercising
active virtue – «to compensate» for sins committed beforehand. The emphasis on active righteousness – vita
activa, good deeds – is characteristic of Radzylowskiʼs work. At the same time, Radyvylovskyi allows the
possibility to receive forgiveness of sins already after the true remorse in case if it is impossible to perform
the sacrament of penance. Moreover, the preacher urges priests not to impose a heavy penance on the faithful,
so as not to discourage them. Thus, it can be concluded that in his sermons Radyvylovskyi demonstrates
a human-centered vision of the mission of the priesthood in their role to encourage people to repent.
It is remarkable that the Ukrainian preacher creates his sermons in the time of military turbulence
and social changes, contrasting the devaluation of human life with the care for his flock, its physical and
spiritual well-being, the key to which, in his opinion, is sincere repentance before God.
