Серйозні дослідники вже давно приділяють предметну увагу проблемам міждисциплінарної взаємодії історії з іншими суспільними науками. У цьому широкому спектрі думок великий інтерес становлять
оцінки складного процесу становлення взаємовідносин між історією та
психологією. Сформувався навіть цілий новий напрямок в історіописанні¸
який так і називається — «психоісторія». Окрім того, нікуди не поділися
здобутки попередніх поколінь дослідників, які не обходили психологічні
аспекти світового й національного процесу у своїх конкретно-історичних
працях. Стаття не має на меті детальне й послідовне висвітлення
еволюції якогось із етапів становлення згаданого напряму сучасного
історіописання або якогось конкретного сегмента психоісторичного
дискурсу, а є скоріше пропозицією більш широкого історіософського
узагальнення проблем та перспектив самого методу поєднання історії
та психології. Автором акцентується увага на необхідності підвищення
загальної психологічної культури як правлячої еліти, так і широких
верств пересічних громадян з урахуванням важливої ролі потенціалу
комунікації у справі запобігання виникненню конфліктних ситуацій.
Окремим методологічним питанням надзвичайної ваги залишається психологічна культура самих дослідників історії і їхня готовність до
використання багатого досвіду психологічної науки у своїх пошуках адекватного образу минулого. Вітчизняне історіописання перебуває лише
на самому початку психоісторичного осмислення суспільних процесів та історичних особистостей (особливо нещодавнього минулого). Водночас,
українська наука має багаті традиції глибокого психологічного проникнення в людський вимір національної історії. Ефективне поєднання
традиції і нової методологічної свободи інноваційного історичного мислення залишається серйозним методологічним викликом сучасного етапу
розвитку вітчизняного історіописання, який потребує нового розуміння
та відчуття цілісності історичного процесу і, відповідно, нового бачення цілісності історичної свідомості.
The problems of interdisciplinary interaction of History with other Social
Sciences have already become the subject of a serious and consecutive
scientific research. In this wide spectre of thoughts and opinions a special
interest may be paid to considerations and evaluations of a complex process of
forming interaction between History and Psychology. In Historiography there
even have been formed a new direction, called Psychohistory. Besides, there
have remained the achievements of previous generations of historians who
didn’t avoid psychological aspects of world and national historical process in
their works.
It is not the subject matter of this article to elucidate in details the
evolution of any particular stage in forming a given direction of modern
historiography or any particular segment of psychological discourse. We
rather propose a wider historiosophical generalization of problems and
perspectives of the method to unite history and psychology.
The author accentuates the necessity to enhance the level of general
psychologic culture of both ruling elite and wide circles of ordinary public
while taking into consideration the potential of communication in order to
avoid conflicts. In this sense a separate methodological problem of great
importance is psychologic culture of historians themselves as well as their
readiness to use rich experience of Psychologic Science in their adequate
research of the past. National Historiography is only in the beginning of the
road to cognize social processes and historical peculiarities, especially of a
recent past. But, at the same time, Ukrainian historic science has rich
traditions of deep psychologic penetration into human dimension of national
history. Effective combination of traditional experience and new methodological
freedom of innovative historical thinking remains a serious
methodological challenge on the new stage of national Historiography which
requires the feeling of homogeneity of a historical process and, correspondingly,
new understanding of homogeneity of historical conscience.
