Мета статті – порушити питання про наявність музичного підтексту у творах Єпіфанія
Премудрого, створених у стилі «плетіння словес». Використані герменевтичний та компаративний методи дослідження. Музичність розглянутих творів тісно пов’язана з явищем літературної ампліфікації та специфічним для Єпіфанія Премудрого методом запозичувати велику кількість
уривків з гімнографічних текстів, переспівувати їх та розширювати. Літургійні твори складаються з двох частин – текстової та музичної, – і тому під час їх цитування агіограф мав би враховувати апеляцію не лише до текстуального аспекту використаного літературного джерела, але й до
музичного. Новизна статті полягає в тому, що музичний аспект запозичених текстів вперше розглянутий на прикладі житійного твору. Теза про авторове усвідомлення музичного аспекту цитат
підтверджена аналізом тих мозаїчних цитатних компіляцій, які створює Єпіфаній. Так, книжник
апелює не до будь-яких випадкових гімнографічних текстів, а досить поступово цитує ірмоси третьої пісні канону та враховує їхню приналежність до того чи іншого гласу. Музичний підтекст
вбачаємо й у використанні Єпіфанієм антифонів та прокименів у якості літературного джерела.
Метод гімнографічних запозичень сам по собі передбачає апелювання до музичного аспекту літургійних текстів, оскільки розраховує на довготривалу пам’ять реципієнта, яка зберігає богослужбові тексти разом з їхньою музичною складовою, бо саме музика полегшує запам’ятовування та забезпечує легке впізнавання літургійної цитати в тексті житія. У висновку міститься твердження про свідоме використання музикальних особливостей богослужбових текстів під час їх цитування в агіографічних творах давньоруського книжника.
The article aims to raise the issue of a musical subtext presence in the hagiographies created by Epiphanius
the Wise in “flowery style”. Hermeneutic and comparative methods of research are used. The examined
works’ musicality is closely related to the phenomenon of a literary amplification and the method
specific for Epiphanius the Wise to borrow many excerpts from hymnographic texts, re-sing them and expand
with numerous amplifications. Liturgical works consist of two parts – textual and musical, – and therefore,
when quoting them, the hagiographer should consider appealing not only to a textual aspect of a
used literary source, but also to a musical one. The article’s novelty manifests in examining for the first time
a musical aspect of borrowed texts on the example of a hagiography. The thesis about a hagiographer’s
awareness of a musical aspect of quotations is confirmed by analyzing those mosaic quotation compilations
that Epiphanius created. Thus, the scribe does not address any random hymnographic texts, but rather
gradually quotes irmoses from a third song of a canon and notes their belonging to one or another tone.
A musical subtext is also seen in Epiphanius’ use of antiphons and prokeimenons as a literary source. The
method of hymnographic borrowings in itself suggests appealing to a musical aspect of liturgical texts, as
it relies on a recipient’s long-term memory that preserves liturgical texts together with their musical component,
because it is music that facilitates memorization and ensures easy recognition of a liturgical quotation
in a hagiographic text. The conclusion contains the statement about Old Rus scribe’s conscious use of
musical features of liturgical texts when quoting them in hagiographic works.
