У статті розглянуто деякі особливості середньовічного християнського світобачення, відображені в перкладних творах сирійського письменника IV ст. нашої ери Єфрема, які побутували в
Київській Русі. Мета статті – встановити причину надзвичайної популярності творів Єфрема
Сирина серед новонавернених слов’ян, яку доводить і велика кількість списків його творів, і алюзії
на ці твори, які трапляються в багатьох давніх проповідях, житіях та навіть народних духовних
піснях. Використано метод герменевтичного аналізу. Новизна статті полягає у співставленні ситуації новонавернених слов’ян та ранньохристиянських сирійських громад – за простотою їхньої
віри, якою вона була до виникнення багатотомних богословських праць. Попри ліричність та простоту викладу, Єфрем Сирин досить поступово в проповідях та повчаннях розтлумачує мистецтво безперервної молитви, очищення серця, спокути, тримання розуму в серці, самозасудження та скрухи. Письменник пропонує читачеві не теоретичні міркування про необхідність каяття та
оплакування своїх гріхів, а безпосередньо плаче та молиться разом із читачем, вміщуючи в проповідь сам молитовний та покаянний текст, який читач зможе вимовити як власні слова до Бога.
Надзвичайна популярність цих творів у Київській Русі та одночасна відсутність у ранній період
християнізації слов’ян вагомих богословських праць серед перекладних творів свідчать про те, що
ліричний підхід Єфрема Сирина до повчання та проповіді став найзручнішим, найдієвішим для навернених слов’ян. Висновок: мета повчань та проповідей Єфрема Сирина полягає не в дидактиці, а у створенні молитовного настрою, залученні читача до своєї молитви, до свого розчулення та славослів’я. Ось звідки відчуття «спорідненості», із якою прийняли Єфрема Сирина слов’яни. Київська
Русь ще не знала схоластичної «прохолоди» богословських трактатів, ще не була знайома з поняттям «духовного стану», ще готова була відкритим серцем сприймати проникливі слова Сириянина й від нього непомітно та надійно засвоювати «мистецтво з мистецтв» – ісихастське творення безперервної молитви.
The article examines some features of the medieval Christian worldview, reflected in the translated
works of Ephrem, IV cent. Syrian writer, that existed in Kyivan Rus. This paper aims to determine the reason
for Ephrem the Syrian’s works extraordinary popularity among newly converted Slavs, proved by
a large number of their manuscripts and allusions to them often found in ancient sermons, saints’ lives and
even folk spiritual songs. The method of hermeneutic analysis is used. The article’s novelty is in comparing
the situation of the newly converted Slavs and early Christian Syrian communities according to openmindedness
of their faith as it was before multi-volume theological works emerged. Despite lyricism and
simplicity of presentation, in his sermons and homilies Ephrem the Syrian quite gradually explains the art
of continuous prayer, heart purification, repentance, keeping mind in heart, self-condemnation and sorrow.
The writer does not offer a reader theoretical considerations about necessity to repent and cry for one’s
sins, but directly cries and prays together with a reader, includes a prayer and a penitential text in a sermon
that a believer can pronounce as own speech to God. These works extraordinary popularity in Kyivan
Rus and simultaneous absence of significant theological oeuvres among translated literature in the early
period of the Slavs Christianization both indicate Ephrem the Syrian’s lyrical approach to a homily and a
sermon became the most convenient and effective for the converted Slavs. Conclusion: the purpose of Ephrem
the Syrian’s homilies and sermons is not in didactics, but in creating a prayerful mood, involving a
reader in one’s prayer, emotion and praise. This was the source of the Slavs’ “kinship” feeling when they
accepted Ephrem the Syrian. Kyivan Rus did not yet know scholastic “coolness” of theological tractates
and the concept of “spiritual state”; it was still ready to accept perceptive words of the Syrian with an
open heart and to imperceptibly and reliably learn from him the “art of arts” – hesychastic creation of
continuous prayer.
