У статті йдеться про дворянську станову установу — опіку, яка хоча й
була заснована ще Катериною ІІ, проте небезуспішно проіснувала до 1917 р.
Метою статті є розкриття й пояснення основних її функцій та з’ясування, як
вплинули на її діяльність модернізаційні заходи держави другої половини ХІХ —
початку ХХ ст. Методологія дослідження ґрунтується на загальних принципах
науковості та історизму із використанням інструментарію соціологічних
досліджень. Верховна влада наділила дворянську опіку як і саму корпорацію елементами
станової самоврядності, серед яких виборний принцип формування кадрового
складу, контроль корпорації через звітність за її діяльністю. Як і прийняття
рішень повітовим дворянським зібранням та його участь у запровадженні опіки
чи припинення її чинності. І основне — утримання установи власним коштом.
Разом з тим опіка стала гнучким засобом державного контролю за становищем маєтностей привілейованого стану. Держава прагнула аби маєтки із втратою чи хворобою власника лишалися в родині і під контролем опіки та
дворянської корпорації, матеріально забезпечуючи її членів, надаючи кошти на
виховання і освіту молодих дворян, потенційних військових і державних управлінців. Вона активізувала дворянські зібрання аби дисциплінувати власників маєтків до продуктивного господарювання, щоб вони не розоряли господарств,
не вдавалися до марнотратства, як і призупиняли жорстокість поміщиків
щодо експлуатації селянства, адже воно продовжувало залишатися основним
платником податків та невичерпним джерелом постачання солдат для армії.
У другій половині ХІХ — початку ХХ ст. опіки активізувались, що пояснюється спробами використати їх для збереження маєтків у час переходу суспільства на ринкові відносини. Втрачаючи панівне становище, дворянство
використало їх функціональні можливості для збереження станової ідентичності, захисту своїх маєтностей, а держава — для стягнення коштів у заборгованих власників, регламентуючи її діяльність для погашення позик.
The article deals with the noble guardianship, an estate institution founded by
Catherine II, which successfully existed until 1917. The purpose is to describe its main
functions and find out how the modernization measures of the state influenced its
activities in the second half of the 19th and early 20th centuries. The research
methodology is based on the general principles of scientificity and historicism using
the methods of social history. The supreme power endowed the noble guardianship with elements of class selfgovernment,
including the elective principle of the formation of the cadre, control over
the reporting of its activities, as well as the decision-making by the county noble
corporation and its participation in the introduction of guardianship or termination of
its operation and the maintenance of the institution at its own expense. At the same
time, guardianship became a flexible means of state control over the position of the
property of the privileged class. The state strived to ensure that estates with the loss or
illness of the owner remained in the family and under the control of the guardianship
and the noble corporation, supporting its members, providing funds for the upbringing
and education of young nobles, potential military men and officials. It activated the
nobility meetings in order to discipline the owners of the estate not to waste it, not to
squander, as well as to stop the cruelty of the landlords to exploit the peasantry,
because it continued to remain the main taxpayer and source of supply of soldiers for
the army. In the second half of the XIX — early XX centuries guardianship intensified,
which is explained by attempts to use them to preserve property during the transition
of society to market relations. Losing its dominant position, the nobility used its
opportunities for self-preservation, to protect their property, and the state - to reduce
the class identity and to collect funds from indebted owners, regulating the repayment of loans.
