The aim of this article is to compare the policies of the British and Soviet governments
regarding the participation of women in paramilitary organizations of the interwar period.
The research methodology is based on the principles of historicism and consistency. Both general
scientific (analysis and synthesis, abstraction, system analysis, generalization) and special-historical
(critical analysis of sources, retrospective, historical-comparative) methods, as well as the gender
approach were used. The scientific novelty. The article compares for the first time the peculiarities
of the participation of Soviet and British women in paramilitary organizations of the interwar period
in the context of state policy in this area. Conclusions. The author concludes that the approaches of
the authorities to the involvement of British and Soviet women in paramilitary organizations differed
significantly and directly depended on the foreign policies of these countries. In the USSR, which
despite its pacifist statements during the interwar period gradually prepared for war, its government
in the 1920s began to take specific steps for organization of military training of its population
without any distinction based on sex. In Great Britain, against the background of economic crisis
and peculiarities of foreign policy, women have long been out of such training. In addition, both
countries significantly differed in the patterns of behaviour of women imposed by their governments
and societies. In particular, in the British public discourse, women were represented as a noncombat,
auxiliary force during the future war, the femininity of members of women’s paramilitary
organizations was emphasized. Instead, the imposed pattern of women’s behaviour in the Soviet
Union was the opposite. They were strongly encouraged to follow the male example; the possibility
of their participation in the war as soldiers was often emphasized. At the same time, they shared
common arguments in campaigning for women to join paramilitary organizations and held public
events to promote such organizations.
Мета статті – порівняння політик британського й радянського урядів щодо залучення
жінок до парамілітарних організацій міжвоєнного періоду. Методологія дослідження базується
на принципах історизму та системності. Застосовано як загальнонаукові (аналізу, синтезу,
абстрагування, системного аналізу, узагальнення), так і спеціально-історичні (критичний аналіз
джерел, ретроспективний, історико-порівняльний) методи, а також ґендерний підхід. Наукова
новизна. Уперше здійснено порівняння особливостей участі радянських і британських жінок у
парамілітарних організаціях міжвоєнного періоду в контексті державної політики у цій сфері.
Висновки. Підходи влади до залучення британських та радянських жінок до парамілітарних
організацій суттєво відрізнялись й безпосередньо залежали від зовнішньої політики країн.
У СРСР, де, незважаючи на пацифістські заяви міжвоєнного періоду, поступово готувалися
до війни, ще в 1920-х рр. почали здійснювати конкретні кроки для організації військової
підготовки населення незалежно від статі. Натомість у Великобританії на тлі економічної
кризи та особливостей зовнішньої політики жінки впродовж тривалого часу були позбавлені
такої підготовки. Крім того, зафіксовано суттєві відмінності в моделях поведінки жінок, що їх
нав’язували уряди й суспільства обох країн. Якщо у британському публічному дискурсі жінок
представляли небойовою, допоміжною силою під час війни, намагалися підкреслити жіночність
членок жіночих парамілітарних організацій, то нав’язувана модель поведінки жінок у СРСР
була протилежною – тут їм наполегливо рекомендували наслідувати чоловічий приклад; часто
підкреслювалася можливість їх прямої участі у війні. Водночас обидві держави мали спільні
арґументи при аґітації жінок до вступу у воєнізовані організації та проводили публічні заходи
задля пропаґанди таких організацій.
