Мета дослідження – розкрити процес формування кадрового складу волосних
правлінь та сільських управ у ґуберніях Правобережної України у другій половині ХІХ – на початку
ХХ ст., простежити характерні особливості у виборі чи призначенні на службу осіб на різні посади в
органи селянського самоврядування, створити типологічні портрети основних керівних і найманих
посадовців селянських управ. Методологія дослідження включає низку методів пізнання, а саме
історизму (дозволив побачити поступ у формуванні та функціонуванні селянського самоврядування
зі врахуванням соціально-культурних і політичних змін у Російській імперії впродовж ХІХ –
початку ХХ ст.), факторного аналізу (посприяв простеженню локальних питомих рис та
особливостей при створенні й діяльності селянських адміністрацій). Наукова новизна. На основі
різноманітних джерел і напрацювань фахівців створено колективні портрети працівників органів
селянського самоврядування. Завдяки комплексному аналізу джерел встановлено закономірності
та специфіку формування волосних управ і сільських правлінь упродовж другої половини ХІХ –
на початку ХХ ст. Висновки. Селянське самоврядування, запроваджене «Положенням про вихід
селян із кріпацької залежності» 1861 р., відбувалося на двох рівнях – волосному та сільському.
Структура селянського управління створювалася з урахуванням адміністративного поділу: волость
і «сільська община». Новостворені селянські адміністрації: волосні та сільські правління, суд, сходи
(ради) формувалися з членів селянських громад, здебільшого в адміністраціях працювали селяни
(рідше зустрічалися міщани), українці, православного віросповідання. Перевагу при виборі кадрів
надавали особам грамотним, із пристойною репутацією, господарським достатком. Подекуди на
посадах опинялися постаті, що конфліктували з громадою, однак перебування яких на посадах
задовольняло інтереси вищого керівництва (мирового посередника).
The purpose of the study is to reveal the process of formation of personnel of peasant
administrations in the provinces of the Right-Bank Ukraine in the second half of the 19th – early
20th centuries, to trace the characteristic features of the selection of persons for various positions in
the peasant self-government, to create typological portraits of the main leading and hired officials
of the peasant administrations. The research methodology includes a number of methods of
cognition, namely the method of history (allowed to trace the progress in the formation and
functioning of peasant self-government to protect socio-cultural and political changes in the
empire of the 19th – early 20th centuries), method of factor analysis (contributed to the tracing
of local specific features in the establishment and operation of peasant administrations). Scientific
novelty. Collective portraits of employees of peasant self-government bodies were created on
the basis of various sources and historiographical research. Due to a comprehensive analysis of
sources, generalized patterns and specifics of peasant self-government. Conclusions. Peasant selfgovernment,
introduced by the “Regulations on the Exodus of Peasants from Serfdom” in 1861,
worked on two levels – volosty (association of several peasant communities, or one large village) and
rural (peasant communities, consisting of several villages or one large village). The newly created
peasant administrations: volosty and villages authorities, courts and assemblies (councils) were
formed from members of peasant communities. Mostly of the administrations were occupied
by peasants (rarely burghers), Ukrainians of the Orthodox faith. Preference in the selection of
personnel to give persons literate, with a decent reputation, personal economic prosperity.
