Мета дослідження полягає у встановленні ролі та місця давньогрецької мови в
навчальному курсі Києво-Могилянської академії, Чернігівського, Харківського, Переяславського
колеґіумів у XVIII – на початку ХІХ ст. З’ясовуються методи викладання, кількісні, станові й
інші характеристики учителів та учнів, мотиви вивчення мови духівництвом, представниками
інших станів. Використано методологічні принципи інтелектуальної й культурної історії,
історії повсякденності, просопографії (при створенні колективного портрета викладача). Акцент
зроблено на виявленні та аналізі діловодної документації, на підставі якої реконструюються
навчальні практики. Висновки. У православному церковному дискурсі підкреслювалася
зацікавленість давньогрецькою мовою, утім вона мала неоднакові прояви в різні часи. У Києво-
Братському колеґіумі викладання розпочалося ще у ХVII ст., і саме на цей досвід орієнтувались
у Чернігівському, Харківському, Переяславському колеґіумах. У 1730–1760-х рр. викладання
згаданої мови у цих школах набуло системності та дисциплінарного статусу. Такі досягнення були
пов’язані з використанням напрацювань нових європейських центрів орієнталістики, практик
університетів, єзуїтських колеґіумів. В останній третині XVIII ст. давньогрецька мова в «латинських
школах» стала повноцінною академічною дисципліною, відповідаючи вимогам, які висувалися до
світських і духовних закладів модерної доби. Розв’язання ключових питань (як, що, кому, на якій
стадії та навіщо викладати) було поєднано з ширшими дискусіями, релігійними, ідеологічними й
культурними пошуками епохи. Києво-Могилянська академія та колеґіуми сформулювали свою
відповідь на ці виклики, вдало поєднавши інерцію традицій із прагненнями до новацій.
The aim of the study is to establish the role and place of the ancient Greek language in
the curriculum of the Kyiv-Mohyla Academy, Chernihiv, Kharkiv and Pereiaslav collegiums in the
18th – early 19th centuries. The article explains the methods of teaching this language; quantitative,
class and other characteristics of teachers and students; motives for learning the language by the
clergy and representatives of other classes. The methodological principles of intellectual and
cultural history, history of everyday life and prosopography are used in the work (when creating a
collective portrait of a language teacher). The study focuses on the identification and analysis of
record keeping, on the basis of which training practices are reconstructed. Conclusions. Interest
in the ancient Greek language has always been emphasized in the Orthodox Church discourse, and
it has had different manifestations at different times. The teaching of the Greek language in the
Kyiv-Bratsk Collegium began in the 17th century, and the Chernihiv, Kharkiv, Pereiaslav collegiums
focused on this experience. In the 1730s and 1760s, the teaching of Greek in these schools acquired
a systematic and disciplinary status. Such achievements were associated with the use of new
European centers of Oriental studies and practices of various educational institutions (universities,
Jesuit collegiums). In the last third of the 18th century, the ancient Greek language became in
these “Latin schools” a full-fledged academic discipline, meeting the requirements of secular and
spiritual institutions of the modern era. Addressing key issues related to the Greek language (how
to teach what, to whom, at what stage of education, why) was combined with broader discussions,
religious, ideological and cultural pursuits of the era. The Kyiv-Mohyla Academy and collegiums
have formulated their response to these challenges, successfully combining the inertia of traditions
with the desire for innovation.
