Стаття присвячена критичному аналізу деяких слабких методологічних позицій (зіставної) лінгвокультурології на тлі поширення в сучасному пострадянському мовознавстві лінгвопрофанації, лінгвоепігонства, лінгвонарцисизму та лінгвонаціоналізму. Автор навів певні контраргументи щодо позірної примітивності методологічного апарату лінгвокультурологічних розвідок, а також висвітлив деякі причини поширення епігонства та лінгвонарцисизму уз лінгвонаціоналізму в царині лінгвокультурології.
The article is devoted to the critical analysis of some weak methodological points in (contrastive) linguo-culturology in the context of expanding linguo-profanation, linguo-epigonism, linguo-narcissism and linguo-nationalism in modem post-Soviet linguistics. The author gives some counterarguments to alleged primitive methodology in linguo-cultural studies, and highlights some of the reasons why epigonism and linguo-narcissism vs linguo-nationalism are spreading in the field of linguistics.