На підставі культурно-антропологічних досліджень, здійснених у 2015–2016 рр., у
статті аналізується православна спільнота м. Володави на польсько-білорусько-українському пограниччі. Основна увага звертається на співжиття цієї спільноти із сусідами, поляками – римо-католиками, та складні процеси формування ідентичності
членів спільноти, які пов’язані із травматичними сторінками їх історії. Передусім, це
т. зв. ревіндикаційно-полонізаційна акція 1938 року, під час якої на Холмщині та Південному Підляшші знищувалися православні церкви. Іншою відправною точкою в історії
володавської православної спільноти є операція «Вісла» 1947 р. Довготривалими наслідками цих подій, серед іншого, стало набуття православними спільнотами досліджуваного регіону дисперсного характеру та статусу меншин. У статті увага акцентується на взаємозв’язку релігії та травматичної пам’яті й пост-пам’яті про окреслені події та їх вплив на формування ідентичності спільноти й відчуття її власної окремішності у порівнянні із сусідською римо-католицькою польською більшістю.
Taking extensive fieldwork in 2015–2016 as a background, this article examines
the Orthodox community of Włodawa, the town situated on Polish-Belarusian-
Ukrainian borderlands. This study reveals the relationships between traumatic
memories of the demolishing of Orthodox churches in 1938 and the post-WWII
resettlements of the local Orthodox population (mainly Ukrainian), religious
practices, and belonging to places and shrines. The local community considered in
this study consists of rather old local members who survived through the post-war
resettlements and namely Operation “Vistula” in 1947 (first generation), and to a
lesser extent, their children (second generation, born in 1950–1960-s) and grandchildren
(third generation, born in 1980-s and early 1990-s). The main group chosen
for this study constituted mostly from the representatives of the first generation, who
share strong ties between their homeland (Włodawa and its neighborhoods), Orthodox
faith, their dialect (“khakhlak language”) which functions as a native language and a
sacral language of religious expression, and traumatic historical experience. The
group of the oldest members of this Orthodox community share rather flexible
identities connected mostly with their faith, place, and region of belonging, and
dialect, e.g. they may describe themselves as “just Orthodox” and “locals”
(“tutejshi”) who speak in “khakhlak language”. On the contrary, their descendants:
children, but mostly grandchildren consider themselves Ukrainians, although sharing
with the first generation their ties with Orthodoxy, the cultural discourse of trauma of
being resettled, sense of belonging to the region, and feeling of being different from
their neighbors, the Polish Roman-Catholic majority. The article argues that religion
serves as means to claim continuity with a particular place and with the group that
shares a history of belonging to that place. Relying on this, the Orthodox of Włodawa,
can be perceived as a community of memory.
