У статті аналізуються особливості українського національного
руху 50-х – початку 60-х рр. ХІХ ст. у світлі діяльності П. Куліша та
М. Костомарова як найвизначніших його представників. Мета дослідження полягає у комплексній характеристиці творчих пошуків,
реалізованих проектів, нових планів на життя кожного з учених на
тлі суспільно-політичних змін, що сталися в Російській імперії у
вказаний період. З’ясовано обставини, у яких опинилися колишні учасники Кирило-Мефодіївського товариства після заслання. П. Куліш і
М. Костомаров отримали різні терміни покарання, у різний час
повернулися до наукової, літературної та громадської діяльності і,
незважаючи ні на що, продовжували перебувати в одній україноцентричній площині. Світоглядні позиції шліфувалися, але не зазнали
кардинальних змін. Наприкінці 1850-х рр. вони знову об’єднали свої
зусилля для реалізації просвітницьких планів, складених у часи братства. До 1863 р., коли було ухвалено Валуєвський циркуляр, М. Костомаров і П. Куліш плідно працювали на науковій, літературній та
просвітницькій ниві заради високої мети – довести історичність та
самобутність українського народу, репрезентативність його мови і
культури, а відтак право на повноцінний розвиток. У статті висвітлюється соціокультурне оточення діячів – від соратників до
опонентів. Не дивлячись на спорідненість інтересів Костомарова і
Куліша, кожен з них в цей період залишався самостійною, оригінальною постаттю в інтелектуальному просторі Російської імперії.
У джерельній базі студії перевага надавалася джерелам особового
походження. Методологічна основа дослідження базується на аналітико-синтетичному, хронологічному, історико-порівняльному, історико-генетичному та біографічному методах. Хронологічні межі
охоплюють 1850–1863 рр. Визначено, що піком просвітницької, наукової та громадської діяльності вчених були 1857–1863 рр.
The article analyzes the features of the Ukrainian national movement of
the 50’s – early 60’s of the XIX century in the light of the activities of
P. Kulish and M. Kostomarov as its most prominent representatives. The
purpose of the study is a comprehensive description of creative research,
implemented projects, new plans for the life of each of the scientists against
the background of socio-political changes that occurred in the Russian
Empire during this period. The circumstances in which the former members
of the Cyril and Methodius Society found themselves after the exile have
been clarified. P. Kulish and M. Kostomarov received different terms of
punishment, returned to scientific, literary and social activities at different
times and in spite of everything continued to be in the same Ukraine-centric
plane. Worldviews were polished, but did not undergo radical changes. In
the late 1850s. they again joined forces to implement educational plans
drawn up during the Brotherhood. Until 1863, when the Valuіev Circular
was adopted, M. Kostomarov and P. Kulish worked fruitfully in the field of
education and science for the lofty goal – to prove the historicity and
identity of the Ukrainian people, the representativeness of its language and
culture, and thus the right to full development. The article covers the sociocultural
environment of figures – from colleagues to opponents. Despite the
affinity of the interests of Kostomarov and Kulish, each of them in this
period remained an independent, original figure in the intellectual space of
the Russian Empire. In the source base of the studio, preference was given
to sources of personal origin. The methodological basis of the study is
based on analytical-synthetic, chronological, historical-comparative,
historical-genetic and biographical methods. The chronological boundaries
cover the years 1850–1863. It is determined that the peak of educational,
scientific and social activities of scientists were 1857–1863.
