У статті здійснено лінгвокультурологічний аналіз концепту
«Київ» у поезії М. Зерова; простежено формування ознак поетичного
концепту; з’ясовано особливості індивідуально-авторського опису
Києва.
Зосереджено увагу на контекстуально-семантичній структурі
лексеми Київ у сонетах М. Зерова як чільного представника
неокласиків. Визначено й проаналізовано лексико-семантичні
варіанти (ЛСВ) лексеми Київ: 1) місто; 2) держава; 3) державна
влада; 4) жителі міста. Досліджено периферійні зони однойменного
концепту, у яких наявні когнітивні коди, що конкретизують образ
Києва. Схарактеризовано хронотоп Києва, який означений реальними
часовими проміжками. Протиставлення описів Києва у часових
площинах минулого і сучасного зумовлене тим, що сучасність поет
осмислює не як тотальне оновлення старого, що було характерним
для радянської поезії, а як руйнацію, а минуле – як джерело
збереження духовно-морального потенціалу людини й через нього –
як вихід у майбутнє.
The article deals with the linguocultural analysis of the Kyiv concept
in M. Zerovʼs linguistic thinking; formation of signs of poetic concept is
traced; the reproduction of the description of Kyiv, the princes who ruled
in the times of Kyivska Rusʼ, the individualization of the language style
of M. Zerov in expressive and imaginative means; the contribution of
neoclassics to the development and enrichment of the Ukrainian language
is analyzed. The focus is on the contextual-semantic structure of Kyiv
tokens in the language of the writer; the lexical-semantic variants (LSW)
are considered: 1) the city; 2) the state; 3) state power; 4) residents of the
city; given examples and analyzed LSV tokens Kyiv. The peripheral zones
of the semantic-conceptual field in which there are microfields (cognitive
codes) are investigated; special features of the conceptual sphere of
M. Zerov; the chronotype of Kyiv, which is defined by real time intervals,
is characterized; the juxtaposition of Kyiv in the two temporal planes of
the past and the present is due to the fact that the present is conceived by
Zerov not as a total renewal of the old, which was widespread in Soviet
poetry, but as destruction, and the past – as the need to preserve the spiritual
and moral potential of man and through him – as a prospect into the future.