Мета дослідження полягає в аналізі суспільно-політичних умов, в яких
працювала творча інтеліґенція в 1920–1930-х рр., виокремленні основних підходів
щодо визначення її місця й ролі в тодішньому суспільстві, з’ясуванні причин, що
спонукали представників творчої еліти ставати на шлях конформізму. Методологія
спирається на використання принципів історизму, об’єктивності та систематичності.
При визначенні структури статті використано проблемно-хронологічний підхід.
Наукова новизна. Таке явище, як конформізм і нонконформізм, у середовищі творчої
інтеліґенції розглядається як складна дилема, що виникла в результаті політики
радянської влади. Установлено, що репресії проти інтеліґенції були спрямовані на
ізоляцію та винищення незгодних, на залякування решти й залучення їх до «виховання
нової людини» згідно з панівною доктриною. З’ясовано, що людина опинялася перед
вибором: відмовитися від свободи думок і творчості та стати на шлях конформізму чи
все-таки дотримуватися моральних принципів. Конформізм інтеліґенції розглядається
як захисний механізм, щоб вижити. У науковий обіг уводяться архівні документи, що
відтворюють душевний стан митців, які змушені були під тиском обставин займатися
критикою й самокритикою. Ті, хто відмовлявся від конформізму, потрапляли у складне,
здебільшого навіть трагічне становище. Висновки. На основі аналізу архівних джерел та
наукової літератури доведено, шо терор настільки залякав інтеліґенцію, деморалізував
її, що на зміну кращим етичним і морально-політичним традиціям, носіями яких
завжди була національна творча еліта, прийшли конформізм і соціальна апатія. Частина
інтеліґенції, щоб вижити в тих умовах, намагалася пристосовуватися й демонструвала
відданість більшовицькій партії. У тоталітарному суспільстві неминуче виникає
конфлікт між свободою творчості та утилітарними потребами держави. За реалій тієї
епохи він вирішувався альтернативно: або інтеліґент починав «творити» відповідно до
ідеологічних настанов держави, або ж остання знищувала його як митця (а нерідко й
фізично).
The purpose of the study is to analyze the socio-political conditions in which
the creative intelligentsia worked in the 1920s – 1930s, to identify the main approaches to
determining its place and role in society at that time, to determine the reasons that led the
creative elite to conformism. The research methodology is based on the use of the principles of
historicism, objectivity and systematicity. The problem-chronological approach was used in
determining the structure of the article. Scientific novelty. Such a phenomenon as conformism
and nonconformism among the creative intelligentsia is seen as a complex dilemma that arose
as a result of the policy of the Soviet-Bolshevik government. It was established that repressions
against the intelligentsia were aimed at isolating and exterminating dissidents, intimidating
others and involving them in the “education of a new person” in accordance with the prevailing
doctrine. It turned out that the latter was faced with a choice: to give up freedom of thought
and creativity and embark on the path of conformism, or still adhere to moral principles. The
conformism of the intelligentsia is seen as a protective mechanism to survive. Archival documents
reproducing the mental state of artists who were forced to engage in criticism and self-criticism
under difficult circumstances are being introduced into scientific circulation. Those who
renounced conformism found themselves in a difficult, mostly even tragic situation. Conclusions.
Based on the analysis of archival sources and scientific literature, it is proved that terror so
intimidated integration, demoralized it, that according to the best ethical and moral-political
traditions, which were always carried by the national creative elite, came conformity and social
apathy. Part of the intellectuals, in order to survive in such conditions, tried to join and demonstrate
the remoteness of the Bolshevik Party. In a totalitarian state, a conflict inevitably arises between
the freedom of creativity and the utilitarian needs of the state. Under the political realities of
that era, he decided alternatively: either the intellectual began to «create» in accordance with the
ideological guidelines of the totalitarian state, or the latter destroyed him as an artist (and often –
even physically).
