Мета дослідження: проаналізувати правові засади та практики тестаментування
в міському соціумі Волинського воєводства ХVІІ ст. Методологія полягає у застосування методів порівняльно-історичного та системного аналізу, соціальної антропології при вивченні
законодавства (зокрема спадкового права), повсякденних практик укладання тестаментів у
містах Волині ХVІІ ст. Наукова новизна. Окреслено правові засади укладання тестаментів і
спадкування за нормами II Литовського статуту та збірників міського права Б.Ґроїцького, які
широко застосовувались у судовій практиці українських міст ранньомодерної доби; висвітлено процес і порядок оформлення тестаментів у повсякденних практиках у містах Волині зазначеного періоду; доведено, що нормою було укладання тестаменту в будинку помираючої
особи (за присутності міських урядників і свідків), або в ратуші перед міським судом. Висновки. У містах, що користувалися маґдебурзьким правом, порядок спадкування, оформлення
опіки, тестаментування було визначено у правничих збірках, що мали законодавчий характер,
авторства Бартоломея Ґроїцького. Норми II Литовського статуту поширювалися на жителів
неупривілейованих міст і представників різних станів, які мешкали поза міською юрисдикцією.
Міська канцелярія відігравала головну роль у становленні тестаменту як важливого приватно-правового акта, обов’язкового до виконання після смерті заповідача. Невдоволені останнім волевиявленням тестатора могли оскаржити його розпорядження у суді, але на практиці цим
користувалася незначна частина мешканців міст. Аналіз правових джерел і порівняння їх із
практикою укладання тестаментів дає підстави стверджувати, що містяни в більшості випадків
шанували право й дотримувалися засад тестаментування. Рідкісними були випадки укладання
цих актів власноруч. Більшість тестаторів були неписьменними і для оформлення самого акта
потребували фахової допомоги працівників міської канцелярії. Після їх смерті ці документи
мали вписуватися до урядових міських книг, але, як доводить аналіз актової документації, це
відбувалося спорадично. Причинами могли бути небажання спадкоємців оплачувати пов’язані з цим канцелярські видатки або відсутність потреби у цьому. Загалом, незважаючи на поширену практику укладання тестаментів у містах Речі Посполитої, ці документи не стали масовою актовою продукцією у волинських містах, більшість розпоряджень останньої волі укладалися
усно без подальшої письмової фіксації.
The objective of the article is to analyze the legal grounds and practices of establishment
of testaments in the town society of the Volynian Voivodeship in the 17th century. The methodology
of the research consists in using the methods of comparative-historical and system analysis, social
anthropology in studying the legislation (in particular the law of adversity), the universal practices
of laying down the testament in the towns of the Volynian Voivodeship of the 17th century. Scientific
novelty. The article outlined the legal grounds for making testamentary documents and the
recourse to the norms according to the Second Lithuanian Statute and the collections of Municipal
Law by Bartolomeus Groicki, which were widely used in the court practice of Ukrainian cities of
the early modern period. The article describes the process and the order of executing of testaments
in all practices in Volynian towns during the 17th century. It was informed that the standard was
the execution of testament in the house of a dying person (in the presence of municipal officers
and witnesses), or in the city hall before the city court. Conclusions. In the cities, governed by
Magdeburg law, B.Groicki (1534–1605) in their books of a legislative nature specified the order of
residence, execution of rights and establishing of testaments. The norms of the Second Lithuanian
Statute applied to inhabitants of non-privileged cities and representatives of different classes, who
stayed behind the municipal jurisdiction. The local chancellery played a major role in the formation
of the testament as an important private legal act, which was obligatory for execution after the death
of the testator. Unhappy with the last will of the testator, they could take the order to court, but
in practice, it was used by a small part of the citizens of the cities. The analysis of legal sources and
their comparison with the practice of making testamentary documents gives grounds to conclude
that the townspeople in most cases took the law and adhered to the provisions of the testamentary
documents. Rarely were the cases when they did these acts by themselves. Most of the testators
were unwritten and required the assistance of the city clerk’s office to draw up the act. After their
deaths, these documents had to be recorded in the municipal registers, but as the analysis of the act
documentation shows, this occurred sporadically. The reasons for this could be the unwillingness of
the residents to pay for the related clerical expenses or the absence of the need to do so. In general,
despite the widespread practice of making testamentary documents in the cities of the Polish-
Lithuanian Commonwealth, these documents did not become a mass production of documents in
Volynian towns; most of the orders of the last will were made without any further written fixation.