Провідною тезою даної статті виступає наступна: польська поезія другої половини ХХ ст. принципово відрізняється від поезії першої половини – не тематично (при перевазі, однак, жанрів сатиричних), а своєю метафорикою, адже тяжіє до прозової образності й користується, головним чином, «білим віршем» – без рими у своїй ритмомелодиці.
Основным тезисом данной статьи выступает следующий: польская поэзия второй половины ХХ века принципиально отличается от поэзии первой половины – не тематически (при явном, однако, превалировании жанров сатирических), а своей метафорикой, потому что тяготеет к прозаической образности и пользуется преимущественно «белым стихом» в своей ритмомелодике.
The main issue of this article is the assertion that the poetry of Polish authors from second part of twentieth century is distinctively different from the fiction of the first part of twentieth century, primarily not by the subject, but by its linguistic features (poetry with no rhyme).