Мета дослідження – комплексний аналіз публікацій з історії єврейського руху опору
в Україні та його теоретичне осмислення. Методологія. Використано проблемно-хронологічний,
історико-порівняльний, історико-системний методи, а також термінологізації, періодизації, актуалізації, класифікації, історіографічного аналізу й синтезу. Наукова новизна полягає у виокремленні єврейського руху опору в Україні у самостійний об’єкт дослідження. На основі широкого кола джерел проаналізовано стан і перспективи студіювання теми, запропоновано періодизацію
вивчення проблеми й уточнення термінології. Викладено концептуальний погляд на місце єврейського опору в історії антинацистської та антифашистської боротьби. Наголошено на важливості
синхронізації категоріально-понятійного апарату при вивченні єврейського руху опору в Україні –
з одного боку, та руху опору в Україні загалом – з іншого. Проаналізовано основні історіографічні
етапи, визначено головні наукові центри студіювання проблеми, досягнуті результати. Висновки.
Наголошено на необхідності відрізняти опір євреїв від єврейського опору. Історіографію єврейського руху опору в Україні можна розподілити на два етапи: 1945–1991 рр. і з 1992 р. Після закінчення Другої світової війни радянська влада не дозволяла історикам займатися вивченням боротьби євреїв проти нацистського геноциду поза контекстом радянського підпільно-партизанського руху, тому вивчення теми відбувалося за межами СРСР. На другому історіографічному
етапі центр досліджень перемістився в Україну. Констатовано необхідність продовження процесу
контекстуалізації й концептуалізації єврейського руху опору в рамках загальноукраїнської історії.
Наголошено на визначальній ролі держави в освітній політиці та формуванні колективної пам’яті
про події Другої світової війни. Окреслено подальші напрями досліджень.
The purpose of the study is a comprehensive analysis of publications on the history of
the Jewish Resistance movement in Ukraine and its theoretical understanding. Methodology. The
problem-chronological, historical-comparative and historical-systematic methods, methods of
terminization, periodization, actualization, classification, historiographic analysis and synthesis are
used. Scientific novelty consist in the separation of the Jewish Resistance movement in Ukraine as an
independent object of study. Periodization of the study of the problem and clarification of terminology
is proposed. A conceptual view of the place of the Jewish Resistance in the history of the anti-fascist
struggle is presented. The importance of synchronizing the categorical-conceptual apparatus in the
study of the Jewish resistance movement in Ukraine, on the one hand, and the resistance movement
in Ukraine as a whole, on the other hand, was emphasized. The analysis of the main historiographic
stages is carried out, the main centers for studying the problem and the results achieved are identified.
Conclusions. The need to distinguish resistance of the Jews from Jewish resistance is noted. The
historiography of the Jewish Resistance movement in Ukraine can be divided into two stages: the first
(1945–1991) and the second (since 1992). The necessity of continuing the process of contextualization
and conceptualization of the Jewish resistance movement within the framework of all-Ukrainian
history is stated. The crucial role of the state in educational policy and the formation of a collective
memory of the events of the World War II is emphasized. Further research areas are identified.
