The purpose of the research is to clear up the forms of relations of the imperial center with the
Polish elites on the territories acquired by Russia, to identify the peculiarities of the tsarist governments
policy regarding their influence in Right-Bank Ukraine at the end of the eighteenth century – in the
1830s. Research methodology. A number of special historical research methods have been used in the
article: comparative, procedural, political-legal, temporal, problem-chronological, content-analysis,
prosopographic, hermeneutical, and others. Scientific novelty. The dynamics of solving "Polish issue" by
the ruling upper circles headed by Emperors Paul I, Alexander I, and Nicholas I in the context of identifying
specific institutional forms and means of integration of the Right-Bank territories into the Russian Empire
have been clarified. Conclusions. It has been established, that, within the indicated chronological limits,
the patterns of the Imperial centers relations with the Polish elites on the Right-Bank lands developed
from a tolerant attitude towards the Polish influence on the social-political development of the region to a
consistent policy of unification and depolonization of the annexed territories. During the reign of Paul I, the
General Court, district-county and nobility courts were re-established on the territories joined after the
partitions of the Polish-Lithuanian Commonwealth, and instead of marshals of the nobility, the positions of
provincial and county marshals and cornets were introduced. It has been confirmed that All-Russian legal
rules and the Lithuanian Statute co-existed on the Right-Bank territories at that time. Under Alexanders
I reign the tolerant attitude to the Polish influence on the Right-Bank lands continued, which implied
a combination of imperial unification policy with the recognition of regional peculiarities and historical
identity of the annexed territories. It has been noted that fundamental changes in the "Polish issue"
occurred during the reign of Nicholas I, after the revolutionary events in European countries and, first of
all, the November uprising of 1830. It has been determined that from that time the policy of the Russian
government regarding the Poles in the Right-Bank provinces was pursued in several directions: attracting
the Polish nobility to the Russian elites by incorporating it into the social category of nobility and conferring
appropriate rights and privileges; the repressions against Polish patriots; transferring the vast majority
of minor-landed Polish gentry to taxable social categories; conducting judicial reform, under which town
courts were liquidated and mandatory use of the Russian language was introduced in legal proceedings;
limiting the conditions of existence of the Roman Catholic Church; depolonization and russification of
educational-cultural space. It has been confirmed that the changing the policy to the Polish population on
the Right-Bank territories in the 1830s fully corresponded to the strategic tasks of the imperial policy of
centralization and unification in the sphere of state administration, in the legal and social-cultural space
expressed in the ideologeme "autocracy, orthodoxy, people".
Метою дослідження є з’ясування форм відносин імперського центру з польськими елітами набутих Росією територій, виявлення особливостей політики царського уряду щодо їх впливу на Правобережній Україні наприкінці ХVІІІ ст. – у 1830-х рр. Методологія дослідження.
У статті використано низку спеціальних історичних методів: компаративний, процесуальний, політико-правовий, темпоральний, проблемно-хронологічний, контент-аналіз, просопографічний,
герменевтичний та ін. Наукова новизна. З’ясовано динаміку вирішення російською владною верхівкою на чолі з імператорами Павлом І, Олександром І та Миколою І «польського питання» в контексті
виявлення специфічних інституційних форм і засобів інтеґрації Правобережжя до Російської імперії.
Висновки. Установлено, що конфіґурації відносин імперського центру з польськими елітами на Правобережжі у вказаних хронологічних межах визрівали від толерантного ставлення щодо польського
впливу на суспільно-політичний розвиток реґіону до послідовної політики уніфікації та деполонізації
нових територій. За правління Павла І на приєднаних після поділів Речі Посполитої землях було відновлено ґенеральний суд, земські повітові та підкоморські суди, замість предводителів дворянства запроваджувалися посади ґубернських і повітових маршалів, хорунжих. Підтверджено, що у цей час на Правобережжі співіснували загальноросійські норми права і приписи Литовського статуту. За Олександра І було продовжено толерантне ставлення до польського впливу на правобережних теренах,
що передбачало поєднання імперської політики уніфікації з визнанням реґіональних особливостей
та історичної своєрідності приєднаних територій. Зауважено, що принципові зміни в «польському питанні» відбулися за правління Миколи І, після революційних подій у країнах Європи та насамперед
Листопадового повстання 1830 р. Визначено, що відтоді політика російського уряду стосовно поляків
у правобережних ґуберніях здійснювалася за декількома напрямами: залучення польської шляхти до
російських еліт шляхом інкорпорації її до дворянського стану з наданням відповідних прав і привілеїв;
здійснення репресій проти польських патріотів; переведення більшості дрібнопомісної шляхти до податних станів; проведення судової реформи, за якої ґродські суди ліквідовувалися та запроваджувалося обов’язкове використання російської мови у судочинстві; обмеження умов існування римо-католицької церкви; деполонізація й російщення освітньо-культурного простору. Підтверджено, що зміна
курсу стосовно польського населення на Правобережжі в 1830-х рр. цілком відповідала стратегічним
завданням імперської політики централізації та уніфікації у сфері державного управління, у правовому,
соціокультурному просторах, закладеним в ідеологемі «самодержавство, православ’я, народність».
