Перспективи вивчення інтелектуального співтовариства в руслі нових методологічних концептів

Abstract

Метою дослідження є аналіз інноваційних теоретико-методологічних підходів до вивчення феномену інтелектуального співтовариства. Зокрема даний зріз проведено на прикладі функціонування природничих наукових товариств на теренах України ХІХ – початку ХХІ ст., які є однією з форм інтелектуальних співтовариств. Методологія дослідження. Автори, крім традиційного історичного (історико-тематичного та історико-хронологічного) бачення проблеми, пропонують вивчати її крізь призму соціокультурного підходу, мережевої моделі науки, методів синергетики, інституціональної методології, концепту «емоційного співтовариства», методології ментальних (коґнітивних) мап, а також міждисциплінарного та полідисциплінарного синтезу, принципів антропологізації й персоніфікації історико-наукового пізнання. Висновки. З’ясовано, що соціокультурний підхід дає можливість поєднати в одне ціле три складових: особистість як суб’єкт взаємодії (учений, член наукового співтовариства); суспільство як сукупність взаємодіючих індивідів із його соціокультурними відносинами і процесами (трансформаційні зміни впродовж ХІХ – початку ХХІ ст. у сфері політики, ідеології, економіки, світоглядних суспільних орієнтирів тощо); культура як сукупність цінностей та норм (корпоративна культура науковців-природознавців). Із допомогою методу моделювання інтелектуальних мереж вдається відобразити вертикальні ланцюги інтелектуальних співтовариств або так звані «міжпоколінні мережі» на зразок учитель/учень; «горизонтальні альянси», тобто взаємопов’язані послідовні групи інтелектуалів; а також структурне суперництво в межах професійних груп (інтелектуальне партнерство/конкуренцію). У даному контексті видається доцільним використання методів синергетики – міждисциплінарної концепції самоорганізації складних систем у просторі їх еволюції, що є чергуванням двох взаємовиключних процесів – ієрархізації та деієрархізації. Застосування інституціональної методології полягає у відображенні трансформації розвитку наукових товариств у руслі неоінституціоналізму, який вивчає динамічні аспекти інституціоналізації. Доведено, що перспективи вивчення інтелектуального співтовариства як соціального інституту полягають у дослідженні перебігу його первинної і вторинної інституціоналізації, виокремлення індикаторів та джерел кожного з інституціоналізаційних рівнів, з’ясування характерних ознак соціального інституту як продукту інституціоналізаційних процесів тощо. Не менш важливим видається розгляд проблеми наукової творчості з використанням психологічних і соціально-психологічних методів (мотиваційна структура особи вченого, вікова динаміка індивідуальної й колективної наукової творчості, розподіл ролей і лідерство в наукових колективах, система міжособових стосунків у процесі наукової діяльності, психологічний механізм наукового відкриття і його оцінка науковим середовищем тощо), що вдало реалізується саме через використання інноваційного дослідницького концепту «емоційного співтовариства». Акцентовано увагу на доцільності використання ментальних мап особистості при конструюванні біографій учених.

The purpose of the work outlines innovative theoretical and methodological approaches to the study of the phenomenon of the intellectual community. In particular, this section is conducted on the example of the functioning of natural scientific societies in the territory of Ukraine of the 19 and early 21 centuries, which is one of the forms of intellectual communities. The methodology. The authors, beside the traditional historical (historical-thematic and historical-chronological) vision of the problem, offer to study it through the prism of the sociocultural approach, the network model of science, the methods of synergetics, the institutional methodology, the concept of "emotional community", the methodology of mental (cognitive) maps, as well as interdisciplinary and multidisciplinary synthesis, principles of anthropologization and personification of historical and scientific cognition. Conclusions. It has been found out that the sociocultural approach makes possible to combine into one whole three components: the person as a subject of interaction (scientist, a member of the scientific community); society as a set of interacting individuals with its socio-cultural relations and processes (transformational changes during the 19 – early 21 century in the field of politics, ideology, economics, ideological social orientations, etc.); culture as a set of values and norms (corporate culture of natural scientists). With the help of the intelligent network simulation method, it is possible to display the vertical circuits of the intellectual communities or the so-called "Intergenerational networks" like teacher/student; "Horizontal alliances", that is, interrelated sequential groups of intellectuals; as well as structural competition within professional groups (intellectual partnership/competition). In this context, it seems advisable to use synergetic methods – an interdisciplinary concept of the self-organization of complex systems in the space of their evolution, which is the alternation of two mutually exclusive processes – hierarchy and dehierarchy. Due to the authors’ thoughts, the use of institutional methodology lies in reflecting of transformation of the development of scientific societies in the context of neo-institutionalism, which studies the dynamic aspects of institutionalization. It is proved that the prospects of studying the intellectual community as a social institution consist in the study of the course of its primary and secondary institutionalization, the identification of indicators and sources of each of the institutional levels, the identification of the characteristic features of the social institute as a product of institutionalization processes and so on. Equally important is consideration of the problem of scientific creativity using psychological and socio-psychological methods (motivational structure of the person of the scientist, age dynamics of individual and collective scientific creativity, distribution of roles and leadership in scientific collectives, system of interpersonal relations in the process of scientific activity, psychological mechanism of scientific discovery and his assessment of the scientific environment, etc.), which is successfully realized through the use of the innovative research concept "emotional community". The emphasis is made on the expediency of using mental maps of individual in constructing biographies of scientists.