У другій половині ХІХ ст. словосполучення «почесне громадянство» позначало як соціальний стан, утворений 1832 р., так і нагороду, що її
від 1860‑х рр. надавали міські ради за погодженням з імператором. Якщо соціальний стан почесного громадянства був унікальним явищем, то нагорода від міської ради – більш універсальне, воно існує до сьогодні. Питання почесного
громадянства міст Російської імперії та українських земель як її частини загалом належить до локальних проблем. Утім ця локальна проблема може стати ілюстрацією ширших тенденцій в еволюції міського суспільства другої половини
ХІХ – початку ХХ ст. Мета цієї статті – проаналізувати саме нагороди. Вони
відображають, з одного боку, волю конкретних міських дум віддячити тим чи
іншим доброчинцям, з іншого – стратегії лояльності та бюрократичні традиції, які існували в Російській імперії. Під час дослідження було застосовано методи порівняння та контекстного аналізу, а також типологізації. Справи
присвоєння почесного громадянства розглянуто в кількох містах підросійської
України, у тому числі Києві, Катеринославі, Севастополі, Миколаєві та ін.
Висновки. Інститут почесного громадянства мислився владою як мотиваційний механізм, потужний економічний і соціально-психологічний інструмент. Усіх відзначених званням почесного громадянина можна поділити на три групи –
чиновництво (їх нагородження було проявом бюрократичних законів та стратегій лояльності міських дум), благодійники (отримання ними нагороди ставало проявом уже їхніх стратегій побудови іміджу та бажання міста висловити вдячність за доброчинство), громадські діячі. Престижність звання була незаперечною (саме тому багато хто й домагався його), так само, як і розуміння міськими елітами потреби орієнтуватися на центральну владу. Почесне громадянство в містах підросійської України проіснувало до 1917 р.
The term “honorary citizenship” refers to historical homonyms – in the
second half of the nineteenth century. This phrase has two meanings. One concerned
the social status established in 1832, the second – the awards granted by the city
councils in agreement with the emperor since the 1860s. The social status of honorary
citizenship was a unique phenomenon and is more studied by historians. The award
from the city council is a more universal phenomenon and exists till nowadays.
The problem of honourable citizenship is not among the most important ones in the
history, but it may be a kind of a showcase of the trends of the evolution of the urban
society in late imperial Russia. The goal of this research is to analyze the award,
which has not been in the focus of the historians. It reflects, on the one hand, the will
of certain city dumas to pay tribute to one or another benefactor, on the other – the
loyalty strategies and bureaucratic traditions that existed in the empire. The number
of recipients in the entire empire reaches about 3000 people. During the study, the
method of comparison and contextual analysis, as well as the method of typologies,
was used. Case studies of honorary citizenship were considered in several cities of
Ukraine under Russian rule – Kyiv, Katerynoslav, Sevastopol and Mykolaiv etc.
Conclusions. All honorary citizens can be divided into three groups – bureaucracy
(their award was a manifestation of just bureaucratic laws and loyalty strategies of
city dumas; this category was the biggest one), benefactors (receiving them awards was
already a manifestation of their strategies for building the image and the city’s desire
to express gratitude for patronage) and public figures. The prestige of the title was
undeniable (that’s why in reality many sought to get it), as well as the understanding
of the urban elites of the need to focus on the central government. The author uses
cases of Kyiv, Odesa, Mykolaiv and Sevastopol. Honorary citizenship in the cities of Ukraine in the imperial version lasted until 1917.