Мета дослідження – здійснити оцінку українсько-польського конфлікту часів Другої світової війни, зокрема подій 1943 р. на Волині, відповідно до
методології геноцидних студій. Методика дослідження спирається на загальні наукові методи аналізу, порівняння та узагальнення. Також застосовано порівняльно-історичний, структурний і системно-функціональні методи. Наукова новизна. Уперше проведено аналіз українсько-польського конфлікту 1943 р.
на Волині, виходячи з відповідності цих подій типологічним характеристикам
геноцидних дій: структурі явища, взаємозалежності та динаміці розвитку його складових частин, особливостям, які проявляються на певних етапах підготовки і здійснення геноциду. Висновки. Здійснення геноциду неможливе
без тривалого підготовчого періоду та без застосування специфічних соціальних
механізмів, котрі не виникають самочинно, а стають результатом цілеспрямованої діяльності державного апарату. Український націоналістичний рух не мав чітко сформульованої антипольської ідеології, яка примусово нав’язувала
б концепцію українського домінування та соціально-культурної марґіналізації
польського населення, що, своєю чергою, є безумовною підставою для організації
та пропаґандистського виправдання геноцидних дій. Українська сторона ніколи не здійснювала жодних заходів, котрі можна було б кваліфікувати як підготовку до геноциду (заохочення соціального виключення та дискримінації польського
населення, що мали б послабити його здатність до опору; пропаґандистська дегуманізація та дискредитація волинських поляків; послідовне формування образу ворога тощо). Українські націоналісти не намагалися створити соціальних
механізмів, які можна було б використати для посилення вразливості й беззахисності поляків, що мешкали на Волині, їх суспільної ізоляції та марґіналізації. У 1943 р. українські повстанці на Волині не мали організаційних ресурсів і
військового потенціалу, які давали б їм можливість учинити систематичну,
скоординовану, тривалу у часі кампанію геноцидних дій щодо польського населення краю. Українська сторона під час Другої світової війни не здійснювала ефективного контролю над волинськими теренами, а також не володіла монополією на насилля. Окремо слід підкреслити, що масове насилля цього періоду на Волині не було одностороннім. Таким чином, оцінювати антипольські акції
українського партизанського руху на Волині 1943 р. як заздалегідь спланований та організований геноцид, підстав немає.
The research goal. To assess the Ukrainian-Polish conflict during World
War II, in particular the events of 1943 in Volyn, according to the Genocide Studies
methodology. The research methodology relies on the general scientific methods
of analysis, comparison, and generalization. Comparative-historical, structural,
and systemic functional methods of research have been used, as well. Scientific
novelty. For the first time, the Ukrainian-Polish conflict of 1943 in Volyn has been
analyzed from the perspective of how these events meet the typological characteristics
of genocidal acts: the structure of the phenomenon; the interdependence and the
dynamics of development of its elements; the specific aspects manifested at the certain
stages of genocide preparation and commitment. Conclusions. It is impossible to
commit genocide without a lengthy period of preparation or without using specific
social mechanisms that do not appear by themselves, but are the result of purposeful
activities of the government machinery. The Ukrainian nationalist movement never
had a well-defined anti-Polish ideology that would enforce the concept of Ukrainian
domination and socio-cultural marginalization of the Polish people that would be,
in its turn, an ultimate reason for the organization and propaganda justification
of the genocidal acts. The Ukrainian side never took any actions that could be
qualified as the preparation for the genocide (encouragement for social exclusion and
discrimination of the Polish people that would make them less resistant; propaganda
dehumanization and discrediting of the Poles living in Volyn; consistent shaping
of the enemy image etc). The Ukrainian nationalists never tried to develop social
mechanisms that could make the Poles living in Volyn more vulnerable and helpless
or to shut them out of society and marginalize them. In 1943, the Ukrainian insurgents
in Volyn had neither resources nor military potential to organize a systematic, wellcoordinated,
and lengthy campaign of genocidal acts against the Polish people living in the region. During World War II, the Ukrainian side neither effectively controlled the Volyn territories nor claimed the monopoly on violence. It should be emphasized
that during that time mass violence in Volyn was not one-sided. Therefore, there are
no reasons to assess the anti-Polish acts of the Ukrainian guerrilla movement in Volyn in 1943 as a pre-planned and organized genocide.
