У драматургії Лесі Українки немає вигаданих онімів – вона оперує реальними власними назвами, відповідними зображуваному місцю й часові, і спирається передусім на антропонімію, топонімію та теонімію. При тому в неї немає онімів нейтральних: ретельний добір власних назв і майстерне введення їх у контекст наповнюють кожен онім значною інформацією й високою експресією. Це досягається опорою на фонетику, етимологію, варіативність і перегуки онімів.
No concocted proper nouns can be discoyered in Lesya Ukrainka’s dramatic prose – she operates with real onyms corresponding to the depicted place and time. Besides she relies first of all on anthroponyms, toponyms and theonyms. There are no neutral onyms in the analysed works: careful choice of proper nouns and high expressiveness. It is achieved by the phonetic form of onyms, their etymology, diversity and associative character.