Виявлено теоретичні витоки зовнішніх ефектів в економічній теорії. Зовнішній ефект проявляється у вигляді матеріальних витрат третіх сторін, які безпосередньо не беруть участь у господарській операції, тобто коли діяльність окремих суб’єктів господарювання негативним (або позитивним) чином позначається на діяльності інших суб’єктів, які не перебувають з ними у ринкових відносинах. Ідея дослідження полягає в такому: в основу теорії зовнішніх ефектів покладено погляди вчених, які сформувалися під впливом інституційного середовища, суспільства із якого вони походили. Виявлено, що плюралізм британського суспільства, що походив від інституційного середовища країни, став передумовою для формування двох антагоністичних теорій нівелювання зовнішніх ефектів – теорії А. Пігу і Р. Коуза. За теорією А. Пігу, зовнішні ефекти є похідними нерегульованих ринків. Виходячи із того, що зовнішні ефекти є похідними вільного ринку (який відстоює неокласицизм), які унеможливлюють максимізацію ефективності виробництва (за маржиналістською теорією), А. Пігу доходить висновку, що держава має здійснювати заходи щодо їх подолання. Протилежного погляду дотримувався Р. Коуз, оскільки квінтесенцією його теорії були трансакційні витрати. На думку Р. Коуза, такі витрати є значно вищими в умовах державного регулювання господарської діяльності, аніж за прямого контакту суб’єктів господарювання. Тобто, посередницькі дії держави (перерозподіл ресурсу та продукту між суб’єк¬тами) обходяться суспільству дорожче, аніж безпосередня домовленість між суб’єктами. З цього випливає, що в цілому для суспільства вигідніше розв’язати проблему зовнішніх ефектів на рівні продуцента та реципієнта, аніж покладатися у цьому питанні на державу. Проаналізувавши теорії зовнішніх ефектів, встановлено, що А. Пігу розглядав суспільний добробут у якіс¬ному вимірі, тоді як Р. Коуз – у кількісному. Встановлено, що в основу теорії А. Пігу покладено принцип граничної корисності, відповідно до якого, переміщення продукту від заможних до менш заможних громадян має максимізувати якість життя суспільства в цілому; Р. Коуз у свою чергу інтерпретував суспільний добробут, як сукупність індивідуальних матеріальних здобутків громадян, які мали зростати внаслідок мінімізації трансакційних витрат. Виявлено, що кожен із дослідників від початку виводив проблему зовнішніх ефектів від власних уявлень про добробут, а тому їх теорії виявилися різновекторними.
Выявлены теоретические истоки внешних эффектов в экономической теории. Внешний эффект проявляется в виде материальных затрат третьих сторон, которые непосредственно не участвуют в хозяйственной операции, то есть когда деятельность отдельных субъектов хозяйствования отрицательным (или положительным) образом сказывается на деятельности других субъектов, которые не находятся с ними в рыночных отношениях. Идея исследования заключается в таком: в основу теории внешних эффектов положены взгляды ученых, которые сформировались под влиянием институциональной среды общества из которого они происходили. Выявлено, что плюрализм британского общества, происходил от институциональной среды страны, стал предпосылкой для формирования двух антагонистических теорий нивелирования внешних эффектов – теории А. Пигу и Р. Коу¬за. По теории А. Пигу, внешние эффекты являются производными нерегулируемых рынков. Исходя из того, что внешние эффекты являются производными свободного рынка (поддерживает неоклассицизм), которые делают невозможным максимизацию эффективности производства (по маржиналистской теории), А. Пигу делает вывод, что государство должно принимать меры по их преодолению. Противоположной точки зрения придерживался Р. Коуз, поскольку квинтэссенцией его теории являются трансакционные издержки. По мнению Р. Коуза, такие расходы значительно выше в условиях государственного регулирования хозяйственной деятельности, чем при прямом контакте субъектов хозяйствования. То есть, посреднические действия государства (перераспределение ресурса и продукта между субъектами) обходится обществу дороже, чем непосредственная договоренность между субъектами. Из этого следует, что в целом для общества выгоднее решать проблему внешних эффектов на уровне продуцента и реципиента, чем полагаться в этом вопросе на государство. Проанализировав теории внешних эффектов, установлено, что А. Пигу рассматривал общественное благосостояние в качественном измерении, тогда как Р. Коуз – в количественном. Установлено, что в основу теории А. Пигу положен принцип предельной полезности, согласно которому, перемещение продукта от состоятельных к менее состоятельным гражданам должен максимизировать качество жизни общества в целом; Р. Коуз в свою очередь интерпретировал общественное благосостояние, как совокупность индивидуальных материальных достижений граждан, растущих за счет минимизации трансакционных издержек. Выявлено, что каждый из исследователей изначально выводил проблему внешних эффектов от собственных представлений о благосостоянии, поэтому их теории оказались разновекторными.
The theoretical leakage of external effects in economic theory is revealed. The external effect is manifested in the form of material costs of third parties that are not directly involved in the business transaction, that is, where the activities of individual entities negatively (or positively) affect the activities of other entities that are not with them in market relations. The idea behind the study is that the theory of external effects is based on the views of scientists who have formed under the influence of the institutional environment from which they came. It is revealed that the pluralism of British society, originating from the institutional environment of the country, became a prerequisite for the formation of two antagonistic theories of leveling external effects - the theory of A. Pigou and R. Coase. According to A. Pigou theory, external effects are derived from unregulated markets. Based on the fact that external effects are derivatives of the free market (which defends neoclassicism), which make it impossible to maximize production efficiency (according to the marginalization theory), A. Pigou concludes that the state should take measures to overcome them. R. Coase held the opposite view, since the quintessence of his theory was transaction costs. According to R. Coase, such costs are much higher in terms of government regulation of economic activity than in direct contact with economic entities. That is, mediating actions of the state (redistribution of a resource and a product between subjects), costs society more expensive, than the direct agreement between subjects. It follows that, as a whole, it is more profitable for society to solve the problem of external effects at the producer and recipient level than to rely on the issue on the state. Analyzing the theories of external effects, it is found that A. Pigou considered social welfare in a qualitative dimension, while R. Coase quantified. It is established that the basis of A. Pigou theory is based on the principle of marginal utility, according to which, moving the product from wealthy to less wealthy citizens should maximize the quality of life of society as a whole; R. Coase, in his turn, interpreted social well-being as the aggregate of individual material gains that citizens had to grow by minimizing transaction costs. It was found that each of the researchers initially inferred the problem of external effects from their own ideas about well-being, and therefore their theories were mixed.
