У статті виявлено діалогічну позицію Бориса Олійника, що була
експлікована у віршах за допомогою звертань, присвят, розмовних
інтонацій. Встановлено, що автор вступав у діалог із багатьма
адресатами: Богом, усім світом, Європою, слов’янами, сербами,
Україною, народом, учителями, друзями, рідними, однодумцями й
опонентами. Найбільше віршів і щиросердних звірянь поет присвятив
матері, яка змушена була після загибелі чоловіка в роки Другої
світової війни сама виховувати сина. Відзначено внутрішній діалогізм художнього мислення автора,
який вдавався до автокомунікації, щоб зважити свої життєві кроки,
щоб не зійти з обраного шляху. Простежено відкритість
громадянської позиції поета, готовність почути іншого: не лише
однодумця, а й опонента. Встановлено, що категорія іншого як адресата та співрозмовника реалізована в його ліриці завдяки
незлитості голосів усіх учасників поетичної комунікації. З’ясовано, що діалог для Бориса Олійника був формою пізнання світу і самого
себе, виявлення своєї життєвої позиції. Введення у вірш «чужого» слова змушувало автора максимально експлікувати позицію
адресанта, а прагнення бути почутим – висловлюватися зрозуміло і просто. Зроблено висновок про те, що поетичний текст Бориса
Олійника присутній у соціально-духовному контексті нашої доби і знаходить собі все нових співрозмовників.
The article highlights the dialogical position of BorisOliynyk, revealed in verses
due to appeals, dedications, conversational intonations. The author appeared to
start the dialogue with many addressees: the God, the whole world, Europe, Slavs,
Serbs, Ukraine, people, teachers, friends, relatives, like-minded people and
opponents. Most of the poetry and sincere love of the poet are dedicated to his
mother, who was forced to raise her son after the death of her husband during the
Second World War. The internal dialogue of the author’s creative thinking, who resorted to the
autocommunication, was noticed for measuring his life steps to follow the chosen
path. The paper shows the openness of the poet’s civic position, his willingness to
hear the other: not only the like-minded, but also the opponent. It is determined that
the category of another as the addressee and the interlocutor is realized in his lyric
poetry due to the indistinct voices of all participants in the poetic communication.
The paper casts light on that the dialogue for Boris Oliynyk was a form of the world
knowledge and himself, revealing his vitalposition. Introducing stranger’s words in
the poem forced the author to explicate the position of the addressee at maximum, as
well as the desire to be heard made him speak clearly and simply. In conclusion, the
poetic text of Boris Oliynyk is present in the social-spiritual context of our time and finds supporters.
