Стаття присвячена аналізу філософії мови як одного з ключових
понять в сучасній українській поезії роздумів. Поетичне буття у слові
є особливим станом медитативного самозаглиблення, для митців це
шлях adfontes. Центральними мотивами у своєрідній філософії мови
сучасних авторів є забування слів задля оновлення їхніх значень у
свідомості, пошук нових сенсів. Так, для Маріанни Кіяновської мова є
сакральним кодом дійсності, у поезії Василя Герасим’юка домінують
філософія мовчання та внутрішнього діалогу, поезія Мар’яни Савки
та Богдани Матіяш – пошуки нових ліричних образів через
величність слова. Сучасні поети по-новому оцінюють значимість
мови як окремого світу глибинних сенсів.
The article is dedicated to the analysis of philosophy of language as one of the
key concepts in the modern Ukrainian philosophical poetry. Poetic existence in word
is a specific status of meditation; this is an «adfontes» way for writers. There are
central motives in specific «philosophy of language» in modern poetry: the
forgiveness of words for renewal their significance in our mind, the search of new
meanings. So, language is a sacral code of life for Marianna Kianovska, the
philosophy of silence and inside dialogue dominates in Vasyl Herasymiuk’s works,
the poetry of Mariana Savka and Bohdana Matiiash is a search of new lyric images
through the word. The modern poets have a new way of looking at importance of
language as a specific world of deep meanings.