Проаналізовано мемуарно-автобіографічну прозу Анни Франко-
Ключко та Василя Франка, які значно розширили портрет класика
української літератури І.Я.Франка. Доведено, що спогади варіюються
то з портретуванням, характеристикою персонажів, то з описом
пейзажів, інтер’єрів, то з авторськими відступами (висловлення
мемуариста у прямій формі свого ставлення до зображуваного, певної
події, факту, явища). Філософія зображуваного у спогадах
спроектовується на ланцюжок подій, до яких прикута увага
реципієнта і сприймається як реально фіксований у своїй
завершеності. Закцентовано, що мемуари не позбавлені
суб’єктивізму. У прозі non-fiction вловлюється феномен: іноді авторам
важко переказувати подієвий зміст ліричними лініями, фабула
(подієвість) ослаблена, подається фрагментарно, уривчасто, з
перебігом асоціативності, іноді різкою зміною, перебігом вражень та почуттів.
The article analyzes the memoirs-autobiographical prose of Anna Franko-
Klyuchko and Vasyl Franko, who greatly expanded portrait of the classic of
Ukrainian literature Ivan Franko. It is proved that memories vary with
postrecovery, characteristics of the characters, with description of landscapes,
interiors, with the author’s digressions (the statement of the diarist explicitly their
attitude to the represented, a specific event, fact, phenomenon). The philosophy of the
depicted in the memories is being projected on a chain of events, which attracted the
attention of the recipient and is perceived as really fixed in finality. It is accented
that the memoirs are not devoid of subjectivity. Non-fiction prose captured the
phenomenon: sometimes the authors find it hard to retell the event the contents of
the lyrical lines, the plot is weakened, served fragmentary, sketchy, over
associativity, sometimes abrupt change, impressions and feelings.
