У статті йдеться про Великі Мінеї Четьї Димитрія Туптала, митрополита
Ростовського і Ярославського (1701–1709), українця за походженням. Пропонується аналіз агіографічного циклу, присвяченого святому Георгію Великомученику (свято якого припадає на 23 квітня), який внесено в третій том Міней. У
ньому знаходиться велика розповідь з легендарними мотивами, у якій ідеться про
протистояння святого імператору Діоклетіану під час останнього великого переслідування християн в язичницькому Римі; там також читаються сім оповідань про посмертні чудеса, здійснені святим, включно зі славнозвісною легендою
про те, як Георгій убив дракона, щоб врятувати принцесу та її місто. У статті автор доводить, що Димитрій спирається, з одного боку, на традиційний
слов'янський агіографічний матеріал, тобто на Великі Мінеї Четьї Московського митрополита Макарія, ХVI століття (які самі по собі є зібранням всієї агіографічної традиції Давньої Русі), і з іншого, – на латинські джерела, головним
з яких є агіографічна збірка Лаврентія Сурія, та опубліковані тоді томи збірки
Acta Sanctorum. Власний текст Димитрія Туптала – це переробка обох джерел;
можна стверджувати, що Димитрій більше спирається на латинський текст, ніж на слов'янський. Але можна також констатувати, що Димитрій, хоча його творчість є значною мірою переробкою та перекладом попередніх текстів, використав широкий спектр поетичних та риторичних пристосувань (зокрема й цілу систему метафор та порівнянь, що лежать в основі всього циклу, надаючи
йому унікальну узгодженість). Отже, Димитрію вдалося зробити цю агіографічну збірку оригінальною працею, домінантою якої є, очевидно, творча вірність православній церковній традиції.
The present paper deals with the Great Menologion of Demetrius, of Ukrainian
background, Metropolitan of Rostov and Jaroslavl′ (1701–1709). It proposes an
analysis of the hagiographical cycle devoted to St. George the Megalomartyr (whose
feast falls on April 23th), included in the third volume of the Menaion. It includes a long
narrative with legendary overtones relating the confrontation between the saint and
Emperor Diocletian at the time of the last great persecution of pagan Rome, and also
seven stories of post-mortem miracles performed by the saint, including the well-known
legend about how George slew a dragon to rescue a princess and her city. Demetrius’
text is shown to rely heavily, on the one hand, on traditional Slavic hagiographical
material, that is the Great Menaion of Metropolitan Macarius of Moscow from the
sixteenth century (itself a compilation of the whole hagiographic tradition of ancient
Rus′), and on the other also from Latin sources, the main one being Laurentius Surius’
hagiographical compilation and the then-published volumes of the Acta Sanctorum
compilation. His own text is merely a rewriting of both theses sources; it can be shown
that Demetrius relies more on the Latin text than on the Slavonic one. But Demetrius,
although his work is largely a reworking and translation of previous texts, can be
shown to have used a wide range of poetic and rhetorical devices (including, beyond
the usual tropes that make almost every Church Slavonic text a kind of poetic prose, a system of metaphors and comparisons underlying the whole cycle, giving it a unique coherence). Thus Demetrius has managed to make this hagiographic compilation an authentic work of his own, his main guideline being obviously a creative fidelity to Orthodox church tradition.
