У статті зроблено спробу проаналізувати інфернальну символіку міського простору на прикладі романістики другої половини XIX століття (твори Панаса Мирного, І. Франка, Л. Яновської). Це символічні міста-павутиння – географічно визначені (Борислав, Дрогобич, Львів) або неназвані – та їх елементи: локуси вулиць, в’язниці, печери, “Хвесьчин льох”, могили, кладовища, що утворюють топос символічного пекла – простору вогню, в якому безликість натовпу розчиняє індивідуальність.
В статье предпринята попытка проанализировать инфернальную символику городского пространства на примере романистики второй половины XIX века (произведения Панаса Мирного, И. Франко, Л. Яновской). Это символические города-паутины – географически обозначенные (Борислав, Дрогобыч, Львов) или неназванные, также их элементы: локусы улиц, тюрьмы, пещеры, “Хвеськин льох”, могилы, кладбища, которые создают топос символического ада – пространства огня, где безликость толпы растворяет индивидуальность.
The attempt to analyze the infernal symbolism of urban space based on the example of the romance philology of the second half of the XIX Century (novels by Panas Mirny, I. Franco, L. Yanovskaya) is undertaken in the article. These are symbolic cities-cobwebs, geographically defined (Borislav, Drogobych, Lvov) or not named, also their elements: the loci of the streets, prisons, caves, “Khveskin ljokh”, graves, cemeteries, which create the unlimited space of the symbolic hell-space of the fire, where impersonality of the crowd dissolves individuality.